«Чому мене хлопці «Колобком» прозвали? – перепитує матрос Василь Вікторович, – мабуть, тому, що я на місці не сиджу!» Він лукаво посміхається, ніби й справді зараз зірветься з місця й помчить-покотиться у справах, так що й не наздоженеш, а тим паче не проковтнеш. Раптом крізь веселу, легковажну вдачу, проглядає міцна сутність цього зрілого чоловіка, який чітко знає, чого домагається, та вміє долати негоди на цьому шляху.
 
Детальніше