Дорогі друзі!

У суботу, 31 серпня, о 09:00 у церкві Святої Трійці, що на вулиці Тершаковців, 11а у Львові, розпочнеться молитва за мого сина Зеника. 40 днів.

А тут – його слова про власну долю:

«Народитись у своєму тілі, коли завгодно, зі своєю душею, зі своєю долею – лотерея. Будучи відносно фартовим, почуваєш себе власником непристойного скарбу, якого не має хтось. Непристойного настільки, що при зустрічі віч-на-віч з чиїмось лихом хочеш заховати свій скарб так сильно, як боїшся такого лиха.

Цей рядок пише хтось, хто лікується від раку другий рік. І тепер мені, вже звиклому бути більшість часу поза життям, яким я так дорожу, по-гіркому щемко за шизофреніка, який, на відміну від мене, не може надати своєму стражданню хоч оманливого, але змісту, і за ягня, яке народилося, щоб пожити пів року у клітці, і, не бачачи білого світу, бути забитим, – з невеликою компенсацією: його уявлять як переможця, в Одкровенні.

Мені болить не за мучеників свідомих, хоч і випадкових. Ні, – за тих, хто не має шансу осягнути молитву Христа в Гетсиманському саду, і хто не може запитати: «Господи, чого ти мене покинув?», бо не знає, як ягня, ні Господа, ні, як шизофренік, ціни молитовного усамітнення. Не може її знати той, хто добре знає, що його вже не розуміє жодна жива душа, але ніяк не може зрозуміти, чому. Це, з одного боку, спонукає бути рішучим воїном Бога, а з іншого, – зневірює: бо навіть мука Христа, і та для обраних».

Час такий собі лікар. Страшне горе, смуток, страждання – частина життя, яку потрібно прийняти. Встояти, пережити, усвідомити досі неймовірно важко. Самотність й порожнеча – страшний стан існування.

Але «Йов»! За життя! Він дуже його любив! Як і цей світ, сімʼю, родину, друзів та УКУ.