Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського у день свята Різдва Пресвятої Богородиці, 8 вересня 2024 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в храмі Воскресіння Господнього с. Лопушна Бібрського деканату.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Нині ми святкуємо празник Різдва Богородиці. Це тривала пам’ять про мить, коли у створінні утвердилася обитель Божа, бо Творець усього ввів у світ ту, яка стала Кивотом для його Втіленого Слова.

У Божому плані спасіння людства вже в історіях окремих біблійних постатей кристалізовувався образ тієї особи, яку Творець готував на Матір для воплочення свого єдинородного Сина. Божа інтервенція настає тоді, коли людина знаходиться у крайній безпорадності. Авраам і Сара є бездітними, але незважаючи на старість Бог долає їх безплідність і започатковує історію Ізраїля. Подібно приходить на світ пророк Самуїл. Іван Хреститель народився у безплідних і похилих віком батьків.

Праведні Йоаким і Анна теж у подібній ситуації. їх подружжя було бездітне, і причини цієї трагедії вони самі не могли усунути. Але дорога життя вистелена довірою та непохитним очікуванням. Така віра у Доброго і Вірного Бога Ізраїля їх не завстидала. У них народилася дочка, яка стала первоплодом відродження всього людського роду. Саме їх подружжю Бог Творець звірив неповторний в історії дар, свій Непорочний скарб, Діву, на якій спочило його виняткове уподобання. Її народженням Господь касує неплідність вже всього людства: Боже починається там, де закінчилося людське.

Тому Богоматеринство Діви Марії невідклично пов’язане з історією спасіння кожної людини. Нею Бог розпочинає в історії людства здійснювати історію спасіння. Вона стала новою Євою, Матір’ю відродженого у спасительній жертві її Сина нового людства, покликаного до вічного сопричастя з Богом послухом віри, через яку отримує всі обітниці дані у Христі.

Свята, Пренепорочна, Обручниця Святого Духа, Богородиця, Цариця Неба – це титули, якими сьогодні ми звеличуємо Пресвяту Діву. Але хто, крім Бога, знав про них в часі її народження? Вона була неймовірною Божою Таємницею, яка розкривалася перед очима людства красою смиренного та вірного сповнення Божої волі. Кожна мить її життя була щораз відважнішим кроком віри у невідоме «завтра», яке для неї приготував Бог. Вона свідомо дозволила Господу визначати неповторний і таємничий зміст її життя, який одночасно настільки подібний до нашого, мов би увібрало в себе усі обставини та страждання життя кожної людини.

Віра буттєво є пов’язана з очікуванням. Часто здається, що Бог не дуже спішить давати нам те, що ми просимо. Може тому, що просимо не дуже надіючись. Або у наших пошуках допомоги вважаємо Бога аж останньою інстанцією? Чи може він не спішить, бо то ми ще не готові прийняти його поміч. Ми не раз хочемо всього і відразу, та Господь у своїй доброті дає нам лише те, що послужить нам для спасіння. Адже наш Господь не є дріб’язковим, і коли дає, то не якесь «щось», але самого себе у жертві любові, як це засвідчив своїм Різдвом. І його дарування себе самого людству триватиме аж до його другого приходу у славі, щоб кожного, хто у своєму очікуванні витривав до кінця, зробити спадкоємцем вічного життя.

Пречиста Діва є єдиною, в чиїй долі знаходимо відповіді на багато питань, які ставить нам життя. Це не просто якісь побожні теорії, але дуже конкретні свідчення, які у життєвих випробуваннях дарують нам спокій та силу їх гідно подолати. Жодні терпіння ніколи не були для Богородиці причиною відчаю. Навпаки, послушно та терпеливо сповняючи Божу волю, вона особливо у стражданнях під хрестом, відкрила для нас правдиве розуміння змісту життя, та ціну справжньої радості з співучасті у сповнення спасительного Божого задуму, її свідчення запевнює, що в цьому житті терпіння відкривають людину на отримання допомоги з неба, на втіху від Бога, на розуміння волі Божої, і в кінці ведуть до закуштування іншої радості, ніж яку дає світ – радості, яку дарує Бог.

Ми вже не раз зустрічалися з безліччю «хрестів», які торкнулися нашого життя. Та, попри біль та терпіння, вони несподівано приносили і добрий плід, а ми даремно впадали у відчай. Досі ми ще всього не розуміємо, тому багато труднощів для нас поки що не мають сенсу. Однак ми не знайдемо щастя, якщо намагатимемося позбутися терпіння за будь-яку ціну. Тому наші прохання, обмежені рамками наших дочасних потреб, реальних або мнимих, часто в Божих очах є перешкодою для отримання нами його щедрих дарів. В Божих очах і ми самі є його даром для спасіння інших, і лише на нас лежить відповідальність, чи свобідно сповнимо своє неповторне послання, чи безумно ризикнемо спрямувати своє життя у нікуди.

Лише якщо ми з вірою приймемо Божу волю, то колись таки переконаємося, що Бог має все в своїх руках. Терпеливістю та довірою в Божу доброту маємо дозрівати до усвідомлення тих потреб, заспокоєнням яких Господь нам запевнює воскресіння та вічне життя.

Такою є дорога до небесної слави простих, та у свій час незнаних, святих і праведних Йоакима та Анни. Їх наслідування провадить нас до школи смирення та довіри Діви Марії, котру Святий Дух веде дорогою своєї особливої любові аж під Хрест. Господь дає їй всю повноту своєї благодаті, але вона цю дорогу проходить своїми ногами до кінця. Так і ми, народжені у грішному світі, та благодаттю відроджені до Божого дитинства, покликані витривало йти дорогою свого життя, дозріваючи вірою до досконалості та повного спізнання Божого Сина, на якого вже своїм народженням вказує нам його Непорочна Мати: «Що лиш скаже вам, – робіть». Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело