Повномасштабне вторгнення росії в Україну у 2022 році спричинило велику кількість людських жертв, а військові дії — значний негативний вплив на стан і продуктивність ґрунтів: понад 30 % українських земель стали непридатними для ведення сільського господарства. Тим часом, через постійні вибухи авіабомб, артилерійські обстріли, замінування територій, знищення важкої військової техніки, витоки нафтопродуктів, вигорілі території від пожеж і зсуви різко погіршується стан сільськогосподарських угідь України, а разом з ними і сільська економіка й експортний ринок. Наприклад, у 2021 році 41 % українського експорту припадав на агропромисловий сектор, і хоча згодом статистика була спотворена російським вторгненням, сільськогосподарський експорт широко визнається важливою частиною економічної стабілізації України.

Дійсно, аби протистояти зменшенню земельних ресурсів і підтримувати сільське господарство як одну з головних економічних основ країни, уряд почав сприяти збільшенню використання сільськогосподарських земель на придатних і безпечних територіях, які переважно зосереджені в центральних і західних регіонах країни. Утім, такий підхід не позбавлений проблем, оскільки потреба в більшій кількості сільськогосподарських земель тісно переплітається з безперервним розгортанням реформ управління земельними ресурсами протягом останніх двох десятиліть, з далекосяжними наслідками для захисту довкілля.

Ще з початку 2000-х років, попри заходи земельної реформи, які нібито впроваджувалися для захисту права власності на сільськогосподарські землі, як-от мораторій на продаж сільськогосподарських земель у 2001 році, ця політика, навпаки, завдала шкоди більшості фермерів і сільського населення України, що фактично призвело до широкомасштабної деградації земель і концентрації земель. Мораторій був покликаний запобігти концентрації власності на землю в руках небагатьох обраних після розпаду Радянського Союзу та подальшої приватизації землі. Однак, насправді це сприяло появі великих компаній, які орендували землю у фермерських господарств, котрі часто були змушені здавати свою землю в оренду, як правило, за мізерні кошти, через брак капіталу і сільськогосподарського досвіду, а також через те, що ділянки були занадто фрагментовані, аби ці домогосподарства могли обробляти їх самостійно. Зрештою, це призвело до того, що більша частина із 41 млн га сільськогосподарських угідь опинилася під контролем інвесторів, особливо у формі агрохолдингів.

У березні 2020 року мораторій було остаточно скасовано, що дало українцям право купувати та продавати землю з 2021 року. Крім того, з другим етапом відкриття ринку землі у 2024 році, сільськогосподарські землі дозволили купувати українським юридичним особам. Хоча теоретично ця зміна може мати позитивні результати, вона також може призвести до ще більшої концентрації земель через відсутність належного контролю з боку держави. Більше того, існує загроза, що цінні природні екосистеми, як-от степи, береги річок і ліси, можуть бути перетворені на сільськогосподарські угіддя. Це пов’язано з тим, що компанії, які тепер не обмежуються лише орендою наявних сільськогосподарських ділянок, мають сильні стимули купувати більше землі у відносно безпечних регіонах України, щоб компенсувати втрату сільськогосподарських угідь у прикордонних з росією регіонах, де ведуться активні бойові дії, що перешкоджає будь-якій господарській діяльності.

Хоча необхідність підтримки економіки у відповідь на російське вторгнення очевидна, не можна ігнорувати дотримання екологічного законодавства сільськогосподарськими компаніями. Аби забезпечити стійке відновлення України, держава повинна знайти баланс між негайною потребою підтримувати економіку в робочому стані та довгостроковими цілями, такими як здорові екосистеми і справедливий розподіл землі. Щоб продемонструвати поставлені питання, ми аналізуємо дві земельні угоди з бази даних Land Matrix.

Порушення екологічного законодавства в умовах інтенсивного сільського господарства в Україні

Щоб дослідити й відстежити екологічні порушення, які відбуваються внаслідок інтенсивного землеробства та посилюються планами уряду стимулювати сільське господарство як засіб економічного відновлення, ми провели дослідження в чотирьох областях України (див. Рис. 1). Відправною точкою для цього дослідження став аналіз супутникових знімків з метою виявлення ділянок із видимими порушеннями природоохоронного законодавства. Загалом виявлено 1 003 ділянки, які освоюються під сільськогосподарські потреби великими компаніями з іноземними інвестиціями. Серед них: ГК «Агрейн», Agroprosperis Group, ТОВ «Контінентал Фармерз Груп», АТ «Кернел» та SP Advisors. З цих ділянок 730 знаходяться в межах природних заповідників, 99 — у прибережних захисних смугах, 174 — на схилах понад сім градусів, яким загрожує ерозія ґрунту та які охороняються національним законодавством.

Рисунок. 1. Розташування областей України, що були обрані для дослідження

На основі цього аналізу для поглибленого дослідження з метою оцінки відповідності національному законодавству, зокрема статті 88 Водного кодексу України, були обрані території поблизу лівої притоки річки Тетерів — річки Мики, і правої притоки річки Бистріївки — так званої річки Мала Мика, в межах прибережної захисної смуги в Житомирській області. Цією статтею Водного кодексу України передбачено, що вздовж берегів річок і навколо водойм встановлюються прибережні захисні смуги шириною 25 метрів для малих річок, струмків і потічків та для ставків площею менше 3 га. Ділянки в цьому районі орендують дві основні сільськогосподарські компанії, які вирощують зернові та олійні культури, як-от кукурудзу, пшеницю, соняшник, ріпак і соя: ТОВ «Колос Полісся» (угода №10161) і ТОВ «Коростишівземінвест» (угода № 6651).  Польове відвідування цих ділянок підтвердило, що підприємство порушує природоохоронне законодавство. 

Рисунок 2. Розорані земельні ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Мика

 

Розорювання прибережної захисної смуги малої річки Мика ТОВ “Колос Полісся” (кадастровий номер земельної ділянки: 1825682000:16:000:0028)

 

Розорювання прибережної захисної смуги річки Мика ТОВ “Коростишівземінвест” (кадастровий номер земельних ділянок: 1822586700:02:000:0406, 1822586700:02:000:0407)

Чи екологічні проблеми пріоритетні для влади та громад?

Хоча екологічні питання не були пріоритетними в Україні після повномасштабного вторгнення у 2022 році, вони повинні стати невід’ємною частиною процесу «зеленого» відновлення та процесу приведення сільськогосподарського сектора України у відповідність цілям сталого розвитку Європейської «зеленої» угоди для потенційного вступу в ЄС. Досягнення довгострокових змін в аграрному секторі України вимагатиме активного залучення різних зацікавлених сторін. Щоб зрозуміти рівень обізнаності про погіршення стану довкілля та його наслідки, ми провели інтерв’ю з кількома ключовими зацікавленими сторонами, включаючи представників органів місцевого самоврядування, фермерів і державних службовців.

На жаль, обговорення з місцевими громадами виявило тривожну тенденцію: загалом рівень обізнаності обмежений. Наприклад, одна громада на основі супутникових знімків 2020 року вважала, що існує велика прибережна захисна смуга, тоді як насправді компанії почали зазіхати на території біля річки ще до 2020 році, порушуючи правила щодо прибережної захисної смуги. Інша громада навіть не знала про наявність річки Мала Мика на своїй території, вважаючи її лише безіменним зрошувальним каналом, оскільки саме так річка була позначена на карті, яка не переглядалася з радянських часів. Тож громада застосовувала інші правила та вимоги до оранки.

Ці приклади демонструють, наскільки важливо усвідомлювати різницю між річкою і зрошувальним каналом з огляду на те, що до річок застосовуються інші (й більш суворі) екологічні стандарти. Ці проблеми ускладнює приватизація земельних ділянок вздовж річки — процес, який триває з 2000-х років. Проте було приємно відзначити, що після обговорення з дослідницькою групою громада з першого прикладу виявила зацікавленість у вирішенні питань з компаніями щодо забезпечення дотримання Водного кодексу. Незважаючи на це, громада з другого прикладу вказала на складність запровадження обмежень для компаній та землевласників через потенційні фінансові наслідки.

Місцеві фермери також не наважуються звинувачувати компанії. Власне, відгуки місцевого фермера свідчать про те, що діяльність агрокомпаній району приносить переважно позитивні результати. Йдеться про розчищення чагарників і необроблених ділянок, а також постачання мінеральних добрив у регіон. У цілому, фермери повідомляють про незначний негативний вплив, за винятком того, що перетворення пасовищ на оранки заважає їм випасати корів і збирати траву.

Ще одним тривожним висновком стало те, що важливі державні органи не можуть або не вживають жодних негайних заходів. Наприклад, хоча Басейнове управління водних ресурсів річки Прип’ять підтвердило, що річка Мика підпадає під дію Водного кодексу, цей орган не має повноважень забезпечувати дотримання екологічного законодавства. Тому про будь-які порушення необхідно повідомляти Держгеокадастр або Державну екологічну інспекцію, щоб їх розглянули саме вони.

Подібним чином, у ході дослідження було виявлено, що земельна документація, яка має важливе значення для управління земельними відносинами, рідко передбачає обмеження на використання землі, наприклад, сільськогосподарську діяльність, хоча конкретні коди обмежень і визначені зони повинні бути чітко вказані, а потім включені в планово-картографічні матеріали та викладені в переліку видів землекористування. Міркування щодо захисту схилів і довкілля також повинні бути інтегровані в проєкти землеустрою під час еколого-економічного обґрунтування сівозмін і методів управління земельними ресурсами, але часто це не так. З огляду на це, обмеження на використання землі — відносно нещодавнє явище в Україні, що може пояснити їх відсутність у деяких випадках.

Проте навіть до цих подій приклад незнання громадою про наявність на її території річки Мала Мика свідчить про те, що історично охорона довкілля не була пріоритетною. Цей приклад також ілюструє, наскільки різні та численні зацікавлені сторони несуть відповідальність за неврахування екологічної складової у процесі сільськогосподарського освоєння: від землевпорядників при встановленні обмежень і представників громади при виділенні земельних ділянок до землевласників при здачі в оренду земельних ділянок та агрохолдингів, які орендують або купують землю.

Пошук компромісів: Чи може Україна поєднати економічні, соціальні та екологічні потреби?

Хоча земельна реформа, яка триває в Україні, демонструє певний прогрес, зокрема, з точки зору сприяння економічному зростанню та збільшенню сільськогосподарського виробництва, стає все більш очевидним, що екологічні й соціальні аспекти відходять на другий план. Наприклад, з початком другого етапу відкриття ринку землі у 2024 році почав зростати попит на відносно безпечні території на заході України, де багато екологічно цінних територій, що орендуються великими компаніями, перетворюються на сільськогосподарські угіддя, що порушує природоохоронне законодавство, зокрема Водний кодекс.

Таким чином, удосконалення моніторингу дотримання екологічного законодавства України — критичне питання. Важливо, що цей контроль має бути ефективно організований як на рівні держави, так і на рівні громади. Крім того, щоб краще збалансувати екологічні та сільськогосподарські питання, необхідно створити високоякісні дорадчі служби для громад, землевласників та орендарів. Однак просування реформ буде складним завданням через впливове аграрне лобі в Україні, яке має значну владу як на місцевому, так і на державному рівнях і ставить на перше місце економічну вигоду. Активні бойові дії та складний економічний стан ще більше посилює такі позиції. Цей вплив викликає занепокоєння, особливо враховуючи посилений контроль, який тепер мають великі підприємства, оскільки вони можуть не просто орендувати землю, а купувати її.

Загалом, хоча необхідність зміцнення економіки в умовах повномасштабного вторгнення не викликає сумнівів, державі важливо визнати виклики, пов’язані з неналежним дотриманням екологічних норм сільськогосподарськими підприємствами, а також наслідки концентрації земель як для довкілля, так і для громад. Для сталого відновлення України держава повинна балансувати між нагальною потребою підтримувати економічну діяльність і довгостроковими цілями збереження здорових екосистем і забезпечення справедливого розподілу землі.

 Джерело: Екодія

Джерело