12 неділя, – по Воздвиженню Гл 2,16-20; Мр 8,34-9,1. Глиняни 15.09.0224.

Чому людина не може виправдатися ділами закону? – так написав апостол Павло. Тому, що увесь людський рід виправдав Ісус Христос, помираючи на хресті. Він прийшов на землю, щоб оправдати нас перед своїм Небесним Батьком. Лише його діло спасіння важливе перед Батьком неба, тому в це потрібно вірити. Якщо б думати інакше, тоді не потрібно було б приходити Ісусові на землю, терпіти, помирати, воскреснути і в такий спосіб спасти людей. Коли б хтось думав, що оправдовується своїми молитвами, постом, милостинями та іншими добрими ділами, тоді така особа тривала б у помилці, бо усе те добро присвоює особі діло спасіння Господа нашого Ісуса Христа – він нас оправдовує! Кожна людина – грішна, хоч можуть бути і добрі людські діла, однак, вони позначені погрішністю людини… Тому потрібна віра в Ісуса Христа, як Спасителя світу! А Ісус – Бог, святий пресвятих, наш Творець і наш Спаситель, Особа Пресвятої Трійці. Святий апостол Павло гордився тим, що він помер для закону, а живе для Христа. Бо закон й обрізання не спасають, а віра в Ісуса і практика добрих діл в Ісусі Христі, рятують людину від вічного осудження. Чому він про це наголошував? Тому що багато юдеїв вірили в те, що, коли вони обрізані – вони спасенні, а святий апостол Павло це заперечував і стверджував, що до спасіння потрібна віра в Ісуса Христа і добрі вчинки!! Апостол стверджував про свої терпіння, не нарікав, лише вказував на своє духовне розп’яття спільно з Христом. Тому його вислів, що у ньому живе Ісус, дуже оправданий, бо він віддався в руки волі Бога, вповні, покладаючись на Божого Сина, прибираючи свою волю. Це – дуже високий духовний стан апостола Павла, бо він шукав у своєму житті лиш того, щоб подобатися Богові й чинити його волю!

Ісус довершував різних чудес: помножував хліби, оздоровляв хворих, навчав простолюддя, присоромлював фарисеїв, словом, вповні віддавався на служіння людям. Господь не жалів себе, свого часу, бо прийшов «спасти те, що загинуло». І після певних своїх дій, Господь прикликáв своїх учнів до себе й повідомив їх: «… Хто хоче за мною іти, хай зречеться себе самого, візьме свій хрест та йде за мною. Бо, коли хто хоче душу свою врятувати, той погубить її; а хто погубить свою душу задля мене і Євангелії, той врятує її» (Мр 8,34-35).

Здогадуємося, що учням не дуже сподобалося таке вчення Ісуса, вони хотіли б чути похвальні слова, але Ісус Христос стверджував: «… Царство небесне здобувається силою, і ті, хто застосовують силу, захоплюють його» (Мт 11,12). Господь закликав, щоб не уникати хрестів, які приходиться нам переживати у житті, а прийняти їх у своє життя й з ними слідувати за Христом. Він ставив перед очі захоплення усього світу певною особою, але в порівнянні зі спасінням душі, увесь світ в посіданні когось, нічого не значить. Спасіння душі – вище понад всі скарби світу, усі його достоїнства та багатства!!? Не можна забувати про скарб, який ми носимо в нашому тілі: безсмертну душу!? Усі багатства світу не дорівняють вартості нашої безсмертної душі!? Дорожімо нашою душею, стараймося про її спасіння, незважаючи на різні перепони та протистояння. Коли будемо спасенні, а це легко усім досягнути, тоді ми – щасливі назавжди, на цілу вічність, яка ніколи не закінчиться!? Ісус призивав йти за ним, вказував на небезпеки й терпіння, які очікували тих, хто вірний йому, але терпіння дочасні в цьому світі ніколи не дорівняють нагороді у вічності, яка очікує тих, хто вірний Богові!? Слід бути вірними Богові й тоді, коли людина відчуває небезпеку втрати життя, тобто, нести хрест до кінця свого життя, бо мученики які помирали з любові до Бога удостоїлися вічного спасіння, неба!

Сьогодні наша Церква вшановує святого великомученика Микиту, який жив у четвертому столітті на берегах Дунаю. Він увірував у Христа і прийняв хрещення від Готського єпископа Теофіла, учасника I Вселенського Собору. Микита був воїном і боровся, також, проти язичників. Під проводом Фрітігерна, який очолив військо християн, язичники зазнали поразки. Віра Христова стала успішно поширюватися серед готів. У поширенні християнства серед одноплемінників старанно працював і святий Микита… Сталося так, що язичник Афанаріх після поразки зумів знову поправити свої сили, повернутися в свою країну і відновити свою колишню могутність. Він ненавидів та переслідував християн… Язичники схопили Микиту, знущалися над ним, піддали багатьом тортурам, потім, кинули у вогонь, де і помер в 372 році. Християнин Маріан, вночі відшукав тіло мученика, що було не пошкоджене вогнем і осяяне чудесним світлом, переніс його і поховав у Кілікії. Згодом воно було перенесено до Константинополя… Ось, така коротка історія життя святого мученика Микити, який не відрікся віри в Бога, доніс хрест життя до кінця й удостоївся вічної нагороди в небі. Звичайно, що Господь був з ним, коли він терпів страшні муки, давав йому відваги та підтримував під час нелюдських знущань. Святий великомученик Микита боявся занапастити свою душу, не соромився Людського Сина, тобто, віри в Ісуса Христа, помер з любові до Бога у важких муках і перенісся до слави Небесного Батька, в небо! Великомученик Микита зазнав смерті тіла, але отримав радість та вічне щастя духа! Він щасливий і його щастя уже ніхто ніколи не забере, бо це – вічна радість та вічне щастя бути з Богом навіки! Просімо святого великомученика Микиту, щоб виблагав у Господа закінчення війни в Україні!

Джерело