Один із принципів відновлення – «будуй краще, ніж було». Він зокрема стосується і енергоефективності відновлених об’єктів, більшість з яких не були такими раніше. Проте чи дійсно українське законодавство в будівельній сфері вимагає, аби відновлені будівлі ставали енергоефективними?

У чому проблема?

Житлові будівлі є одним з найбільших споживачів енергії в Україні, приблизно 33%. Більше за них споживає лише виробничий сектор — 34%. Ці та наступні дані наводять фахівці Громадської мережі “Опора” у своєму дослідженні “Економічні та технічні можливості для впровадження НЗЕБ стандарту в Україні”. 

Водночас більшість будинків, а саме  91%, побудовані ще до здобуття Україною незалежності. А отже будувались за вже застарілими стандартами та не відповідають сучасним вимогам будівництва. Так, наприклад, більшість будівель в Україні мають клас енергоефективності «F», який є одним з найнижчих. Цю проблему можна було вирішити, провівши низку відносно дешевих заходів. Це дозволило б зменшити енергоспоживання на 10-20%. А якби ми реалізовували більш комплексні програми, можна було б зменшити енергоспоживання на 50-60%. 

Це також могло б допомогти заощаджувати електроенергію під час ще однієї важкої зими повномасштабного вторгнення. Проте це рішення не є миттєвою допомогою. Покращення енергоефективності – це довготривалий процес, який нам ще слід реалізувати.І робити це потрібно вже зараз, зокрема коли ми говоримо про відновлення зруйнованої інфраструктури. Але тоді виникає запитання, чи вимагає сучасне законодавство енергоефективної відбудови? 

Яке рішення?

В українському законодавстві питання енергоефективності регулюється державними будівельними нормами (ДБН) та державними стандартами України (ДСТУ). Щоб зрозуміти наскільки вони сучасні, їх можна порівняти з аналогічними нормами в європейському законодавстві, де питанням енергоефективності опікуються вже декілька десятиліть.

Насправді проблема великої кількості старої забудови не унікальна для України. Схожу проблему мають й інші європейські країни. Так, приблизно 85% будівель в ЄС побудовані до 2000 року, а 75% серед них мають низьку енергоефективність. В Європі понад третина викидів парникових газів, пов’язаних з енергетикою, припадає саме на будівлі. Подібна ситуація і в Україні, оскільки ми переважно використовуємо викопні джерела енергії, щоб забезпечити житлові будівлі.Це питання в Європейському Союзі регулює Директива про енергетичну ефективність будівель (EPBD). Вона зокрема містить вимоги щодо майже нульового енергоспоживання будівель (NZEB) і саме на відповідність з ними можна порівнювати українське законодавство.

Як це працює?

В Європейському союзі про майже нульове споживання енергії почали говорити ще у 2010 році. Саме тоді з’явились вимоги, що в усіх нових будівлях до кінця 2020 року має бути майже нульове споживання енергії. Водночас всі нові громадські будівлі мали виконувати ці вимоги вже після 31 грудня 2018 року. Це означає, що всі нові будівлі повинні мати високу енергетичну ефективність. Тобто витрачати якомога менше енергії, але досягати того ж результату. Водночас цю малу кількість енергії мають отримувати переважно з відновлюваних джерел енергії  безпосередньо в цьому місці або поблизу нього. 

Основні ознаки NZEB-будівель такі:

до уваги береться не лише показник енергоспоживання, а й джерело енергії;

увага до деталей оболонки будівель для мінімізації потреб енергії на опалення;

врахування розташування будівлі для максимально ефективного використання сонячних панелей;

використання ефективних інженерних систем, що дозволяють мінімізувати споживання енергії та обмінюватися енергією між різними підсистемами (наприклад, між системами кондиціонування та гарячого водопостачання);

такі будинки повинні стати частиною розумних мереж і так званими проактивними споживачами енергії.

 

Щодо українського законодавства, то наразі у ньому відсутні стандарти та вимоги щодо будівель з майже нульовим споживанням енергії. Проте у серпні цього року презентували проєкт наказу Мінінфраструктури, що визначав би їх. Але його досі не ухвалили.

Також про NZEB-будівлі говорять у Стратегії термомодернізації будівель, яку затвердили наприкінці 2023 року. Вона передбачає, що з 2025 року щорічно термомодернізацію робитимуть для 1% наявних будівель та будуватимуть понад 100 нових за вимогами NZEB. З 2030 року – щорічну термомодернізацію робитимуть для 3% наявних будівель та планується повний перехід на будівництво за стандартом NZEB. А з 2050 всі будівлі в Україні мають відповідати вимогам NZEB. 

І хоча можна побачити, що держава робить певні кроки у напрямку енергоефективності, ми все ще залишаємось на декілька кроків позаду від країн ЄС. Поки ми лише починаємо імплементувати вимоги щодо NZEB-будівель, ЄС пропонує перейти від будівель з майже нульовим енергоспоживанням до будівель (NZEB) з нульовим енергоспоживанням (ZEB).

Водночас фахівці Громадської мережі «Опора» проаналізували українське законодавство у сфері енергетики та стверджують, що в багатьох аспектах вимоги вже наближені до європейських. Хоча і виділяють декілька напрямків, які не відповідають стандартам NZEB:

використовувати відновлювальні джерела енергії, в першу чергу сонячні батареї та теплові насоси;

впроваджувати кращі практики щодо виконання теплоізоляції будівель, зокрема зменшення містків холоду;

застосовувати ефективні системи управління енергією в будівлі, аби досягнути мінімальних показників енергоспоживання, а отже і викидів на етапі експлуатації;

використання окремих елементів конструкцій з покращеними енергетичними характеристиками: світлопрозорі конструкції з підвищеними характеристиками теплового опору;

використання окремих інженерних систем з підвищеними характеристиками ефективності енергоспоживання: вентиляція з системами високоефективної рекуперації, системи охолодження з утилізацією скидної теплової енергії.

Також значна відмінність від європейського законодавства полягає в тому, що українське законодавство не нормує викиди парникових газів або забруднюючих речовин для будівель. Проте найбільша відмінність полягає у тому, що наразі в Україні економічно невигідно дотримуватись вимог та стандартів NZEB при будівництві чи ремонті старих будівель відповідно до них. І це попри те, що такі будівлі матимуть значно менше енергоспоживання. Зокрема можна зменшити електроспоживання від 30% до 50% для громадських будівель та від 20% до 30% для житлових будівель. Також можна зменшити енергетичні потреби опалення на 20-30%. Але таке будівництво стає дорожчим на 20-30%. Тож за наявних тарифів це нерентабельно. Така ситуація може змінитись, тільки якщо збільшити тарифи на 50%. Тоді будівництво нових NZEB-будівель стане окупним та економічно вигідним, так само як і реконструкція будівель до відповідних стандартів. Загалом українське законодавство у будівельній сфері частково відповідає європейським нормам, оскільки регулює лише якість самої будівлі, але не звертає увагу на джерела енергії. 

Рубрика

Джерело