16 Неділя після Зіслання Святого Духа. Мт 25, 14-30. +Володимир

Почувши слово «талант» словянсько-українським вухом, на перший погляд розуміється певна здібність, якою людина обдарована. Наприклад, називаємо здібною дитину, яка в ранньому віці вміє читати і писати. Хтось має талант до музики, співу, мистецтва… Талант є даром, який від людини не залежить. Але це ще не все. Потрібно багато зусиль, щоб його розвинути (скільки вправ мусить зробити музикант, спортсмен…). За талантом крокує мотивація та важка праця.

Сьогоднішнє Євангеліє також розповідає про таланти, які довірені людям. Але на Близькому Сході і Середноморї талант мав дещо інше значення. Тут йдеться про певну вагу (1 талант = 34 кг.) або монету (монета 1 талант мала приблизно цінність 2,500$). Хто мав ті таланти, той був дуже багатий.

Ми не мусимо сьогодні спекулювати термінологією, що саме означає талант. Але прагнемо в цьому слові побачити нагоду зробити щось добре, проявити активність, не лінуватися.

В суспільстві трапляються труднощі з довірою. Можливо це ще залишки радянської системи, де люди жили в страху, що будуть видані, зраджені.
Великою ласкою є мати поруч людину, якій можна довіряти. Зараз чимало говориться про партнерство чи командну працю. Згідно євангельської розповіді пан, йдучи в дорогу, хоче, щоб прибуток ріс теж в його відсутності. Він довіряє слугам не лише свої кошти чи майно, але в певній мірі водночас власне майбутнє. Він дає слугам відповідно п’ять, два і один талант. Можна сказати, що несправедливий поділ. Але пан напевно знав також можливості та рівень менеджменту своїх слуг. Вони повинні кудись цей скарб заінвестувати. Хто має бізнес, то знає, що завжди є ризик, яка інвестиція правильна. Але потрібно приймати рішення, бо інфляція забере те, що маємо. Двоє слуг не показують жодного страху, їм навіть не приходить думка, що щось втратять. Третій слуга має страх, думає собі: а якщо я все втрачу. Тому закопує талант в землю, на цей час це був досить певний метод ховати скарби перед злодіями. Цей слуга боїться ризикувати, але втрачає і те, що має. Коли пан повертається додому, то відчуває радість і розчарування. Двоє слуг отримують як зарплату велику його радість, стають учасниками свята. До третього слуги нема вирозуміння. На перший погляд пан являється строгим, але не строгість пана, а страх і надмірна обережність засуджують слугу. Можна б сказати, він став «банкрутом». Можливо він лінувався взагалі що-небудь робити. Ісус порівнює цю притчу до Царства Небесного. Тут нема місця на страх чи надмірну обережність, тим більше на якусь штучну дипломатію. Бог нас знає і нам довіряє. Від нас очікується справжність та активність.

Бог всіх нас чимсь обдарував. Не важливо, чи ми стали кимось, а більш важливо, чи були собою. Не важливо, чи маємо багато, важливо, чи ми вірні в тому, що маємо. Наші посідання – це можливість творити добро. «Кому більше дано, від того більше і вимагатиметься» (Лк 12,48). Неважливо, маємо мало чи багато, а важливіше, куди це інвестуємо, чи маємо для кого жити.

Бог вклав в нас різні дари, а скільки цих талантів ще не відкрито. Ми не повинні поступати як третій слуга. Страх і надмірна турбота може паралізувати людину. Жити вірою також потребує відваги. Не завжди легко бути переконливим християнином в своєму навчальному закладі чи на робочому місці. Ми не можемо зупинитися на певному етапі духовному розвитку. Бо хто не прогресує, той деградує, не можна втриматися на одному місці. Бог є щедрий, милосердний, але також справедливий. Ця притча є лише підтвердженням цього.

Ми покликані сіяти, поширювати Царство Небесне на землі. Ми можемо дивуватися, що Бог всього не робить. Він має для цього нас, так як пан доручив таланти своїм слугам. Бог нам пропонує своє товариство, провід. Ми можемо цю пропозицію закопати вже на етапі думки, відмовитися від неї. Але є інша можливість – її прийняти та добре використати.

13.10.2024 р. Б. Львів, собор св. Юра

Джерело