Спокій, лагідність, мир – саме ці слова першими спадають на думку після зустрічі з Наталею Ключинською, керівницею хору «Світло тихе». Ось уже 10 років вона провадить колектив у храмі Воскресіння Господнього, що у місті Винники й намагається передати парафіянам всі ці світлі відчуття. Хоч з плином років змінилося чимало, але незмінною залишилася любов хористів до своєї церкви, співу та Вечірньої молитви, яку вони щосуботи виконують у храмі.

Про діяльність хору та його особливості, знакові події та учасників, а також чому зосередились саме на Вечірній – поговоримо з Наталею Ключинською.

— Наталю, розкажіть, будь ласка, хто запропонував створити такий колектив?

— Наш хор утворився досить несподівано, коли на допомогу настоятелю о. Петру Паньківу дали ще одного священника – о. Любомира Мостового. Саме він зауважив, що мало на яких парафіях є хори, які співають Вечірню. Тож почав збирати людей, щоб організувати такий колектив. Про його створення я почула від своїх знайомих і вирішила також зголоситися. До того ж, я за освітою хоровий диригент, навчалася у музичній академії. Але коли прийшла до храму, то почула, що буду не учасницею, а диригентом (усміхається – авт). У Винниках всі знали, що я навчалася за цією спеціальністю, тож отець вирішив, що так буде найкраще.

Наша перша репетиція відбулася 1 листопада 2014 року. Ми зібралися невеликим складом, було не більше десяти учасників, і приблизно за 3 місяці вивчили Вечірню. Дебютували з нею на свято Стрітення, у лютому 2015 року. Сьогодні саме цей день називаємо днем народження нашого хору.

Далі діяльність розвивалася активно, парафіянам все подобалося, склад збільшувався. Ми почали брати участь у фестивалях, конкурсах, нас запрошувати співати Вечірні в інших храмах. Так з ідеї отця Любомира з’явився хор, який існує вже 10 років.

— У чому полягає ваше служіння у храмі?

— Нашим обов’язком є співати Вечірню кожної суботи. Знаю, що для парафій характерно мати Вечірню лише перед великими святами, але ми молимось її щотижня. Дуже радіємо, що вдалося зібрати своє коло парафіян, яких завжди бачимо у храмі. Багато хто приходить сюди, аби помолитися з нами, духовно відпочити. Адже Вечірня у порівнянні з Літургією дещо спокійніша.

До того ж ми обрали цікаві давні твори: наспіви з Києво-Печерської лаври та Афонського монастиря, догмати з Львівського Ірмологіону XVIII ст. Також у репертуарі є й композиторські обробки. Тому наша Вечірня – музично-харизматична й нам дуже подобається її співати.
На першому етапі діяльності хору ми їздили на різні парафії, співали не тільки у Львові.

Раніше брали участь у багатьох конкурсах, але зараз більше зосередились на служінні в своєму храмі. Нас небагато, співаємо камерним складом, тому не так просто планувати поїздки, щоб всім вийшло. Бо якщо однієї людини немає, то немає і партії. Плануємо створити аудіозапис частин Вечірні й дуже радіємо такій можливості. Також зголосилися на участь у конкурсі парафіяльних хорів, який організовує «Живе телебачення».

— Що означає ваша назва?

— Назва «Світло тихе» пов’язана саме з Вечірнею. Адже «Світло тихе» – це центральний піснеспів богослужіння. Він дуже символічний, бо означає прихід Христа у світ. Як відомо, початок Вечірні символізує вигнання з раю, тому обрали мінорні наспіви. А центральний піснеспів «Світло тихе», під час якого в храмі вмикають світло – це символ того, що Ісус вже прийшов на землю. Тому ми обрали цю назву, бо вона дуже символічна.

А друга причина полягає в тому, що назва нам асоціюється з тихим, спокійним звучанням, яке характерне для Вечірньої молитви. Ми ж не чуємо пафосних та величних частин, що притаманні Літургії. Тому мені сподобалася асоціація з тим, що наш спів також має бути тихим і лагідним, але водночас нести в собі світло.

— Які найпам’ятніші події в історії хору можете згадати?

— У липні ми відновили постійні репетиції, почали частіше збиратися з хористами. Коли я готувалася до нашого інтерв’ю, то запитала учасників, що їм найбільше запам’яталося за 10 років. Будете здивовані, але всі одноголосно відповіли – проща до Зарваниці.

Ми брали участь у Всеукраїнській прощі в 2017 році й співали Вечірню перед зустріччю Патріарха Святослава з молоддю. Зазвичай цю Вечірню співає семінарійний хор, але ми поїхали на прослуховування, пройшли його і отримали дозвіл співати.

Пригадую, що спеціально приїжджали до Зарваниці задовго до прощі, щоб отці могли послухати наше виконання. Все було дуже серйозно, ми готувалися, а перед самою прощею поїхали в Унів, щоб там все добре повторити. У Зарваниці дуже хвилювалися, розуміли всю відповідальність події, але ці емоції, атмосфера, похід зі свічками – запам’яталися назавжди.

Ще один пам’ятний виступ був у Києві. Нам розповіли про конкурс «Аскольдів глас». Ми підготували твори і вирішили їхати. В цей час отець запропонував, окрім виступу, відвідати в Києві церкву Святого Василія Великого й заспівати ще там Вечірню. Нам повідомили, що конкурс триватиме дуже довго, тому все встигнемо. Ми погодились й впевнено пішли до храму.

Дорога була довгою, та ще й взимку у мокрий сніг. Попри це, ми знайшли храм, почали співати Вечірню, але не пройшло й півгодини, як нам телефонують організатори й питають, куди ми зникли. Виявляється вже наблизився час нашого виступу. В той момент нам було і сумно, і смішно водночас, але вибору не залишалося. Треба було бігти назад. Пам’ятаю, що ми прийшли втомлені, в мокрому взутті і одразу ж, в майже такому ж вигляді, вийшли співати.

Мабуть, нам не так запам’яталася Вечірня чи сам конкурс, як перебіжка зимовим Києвом (усміхається – авт).

— Розкажіть більше про своїх учасників. Чи часто змінювався склад за останні 10 років?

— Власне, серед учасників хору є такі, що були від початку, ще з 2014 року. Велика частина першого складу – студенти, які роз’їхалися, змінили місце проживання. Цього року маємо одну нову учасницю. Зараз нас восьмеро, тобто колектив досить камерний. Деякі учасники закінчили музичні школи. Звісно, музична грамотність допомагає нам швидше розбирати нові твори, але ми на цьому надмірно не акцентуємо. Більшість хористів без спеціальної музичної освіти, але в них гарні голоси, добрий слух і практика, яку вони здобули за багато років.

— Скільки часу займають репетиції?

— До першої Вечірні ми готувалися кілька місяців, а потім почали збиратися щотижня перед богослужінням. Якщо готуємось до фестивалю, конкурсу, виїзду на іншу парафію, то збираємось додатково. До того ж наш склад сталий, тому якщо не треба вчити нічого нового, достатньо повторити все перед самою Вечірнею.

— Чи є у вас внутрішні традиції, щоб краще здружитися, пізнати один одного?

— За 10 років ми дуже добре знаємо один одного. Ба більше, ми були знайомі й раніше, бо живемо у Винниках і зустрічалися у храмі. Зараз у нас немає систематичних поїздок, але раніше окрім «музичних прощ», була й відпочинкова. Тоді ми їздили разом з отцями і своїми рідними. Також брали участь у майстер-класі від протопсалта Андрія Шкарб’юка. Він приїжджав до нас на парафію і ми мали спільні репетиції та лекції, під час яких почули багато цікавого про особливості наспівів Стрітення, зокрема канони з Утрені цього свята.

— Що мотивує вас продовжувати служіння у хорі?

— Насамперед мені дуже подобається Вечірня: її конструкція, тексти, підібрані нами твори. Ця музика має особливу атмосферу. Думаю, любов до наспівів і тримає нас усіх разом. А також парафіян, які щотижня приходять на спільну молитву.

— Чому саме до вашого хору має приєднатися наш читач?

— Мабуть, те що нас вирізняє і є тим, що всі ми найбільше любимо – лагідні, спокійні мелодії Вечірні. Деякі дуже архаїчні, східні візантійські – все це є нашою особливістю, яка може зацікавити інших. А також камерний склад, вечірня пора і вечірня молитва, яка єднає. Так твориться простір для духовної віднови, внутрішньої медитації, заспокоєння у кінці робочого тижня.

А ще наші учасники дуже мотивовані, вони радіють, коли треба приходити на репетиції, щось записувати, співати. Часто саме вони спонукають мене шукати новий репертуар, брати участь у конкурсах, ділитися своєю творчістю.
Не можемо тут не згадати про нашого пароха о. Петра Паньківа. Скажу відверто, я б не зголосилася на проєкт про хори Львівської Архиєпархії, якби не його постійна підтримка. Він стежить за всіма конкурсами, фестивалями й дуже хоче, щоб нас почули. Отець всім серцем вболіває за хор і парафію, тому підтримає кожного, хто до нас долучиться.

Упродовж всього нашого інтерв’ю Наталя говорила про хор з такою ніжністю, теплом і любов’ю, що бажання послухати їхній спів тільки зростало. Тому, нарешті увімкнувши відеозапис з виконанням твору, було складно залишитися байдужим, адже це музика, яка торкається найтонших струн душі. Віримо, що вона так само зачепить і вашу…

ВІДЕО

Автор: Наталія Бельзецька

Джерело