Історія камерного хору «Аксіос» із храму святого архистратига Михаїла, що у Львові, пишеться вже майже 20 років. Пишеться надзвичайно вправно, творчо, самовіддано, з теплом і любов’ю, які линуть від кожного учасника. Про «Аксіос» знають не тільки у Львові. Їхній спів чули в соборі Святої Софії у Римі, ним зачаровувалися у Польщі, саме з цими голосами вже багато років асоціюється проща до Унева.

А сьогодні цей хор вже ніхто не може уявити без його багаторічної керівниці, професійної музикантки Марти Карапінки. Разом з нею ми пригадаємо знакові моменти цієї, без сумніву, гідної історії довжиною в два десятиліття.

— Марто, розкажіть як утворився ваш хор та хто в цьому посприяв?

— «Аксіос» заснований ще у 2004 році. Цьогоріч ми святкуватимемо 20-річний ювілей. Першим керівником була пані Наталя Івашків, а я приєдналася через пів року після заснування. Ідея створити хор належить Олені Гадзало. У ті роки вона була активною парафіянкою, членом спільноти «Українська молодь – Христові» й запропонувала зібрати такий молодіжний колектив. Фактично весь перший склад – це були УМХівці, з багатьма з них ми досі підтримуємо стосунки.

Також нам пощастило, що тодішнім настоятелем храму архистратига Михаїла та Святомихайлівського монастиря був владика Теодор (Мартинюк) – номінант на митрополичий осідок Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії. Він одразу підтримав ідею створення хору.

Варто розуміти, що ми говоримо про чоловічий монастир студитів, який має певний устав. До того ж, у 1991 році тут був заснований прекрасний чоловічий хор «Благовіст», який цілком природно вписався у загальну картину. А нам йшлося про створення мішаного молодіжного хору, тому реалізація цієї ідеї потребувала більше часу.

Через три роки після створення «Аксіосу», пані Наталя пішла у декретну відпустку, а я її замінила. Потім обставини склалися так, що я залишилася регентом і є ним вже 17 років.

— Як обирали назву та чому зупинилися саме на цьому варіанті?

— Під назвою «Аксіос» ми виступаємо з моменту заснування хору. Її запропонувала Оленка Гандзало. З грецької це слово означає «гідний», «достойний». Я переконана, що церковний хор – це не просто зібрання людей, які люблять співати, а спільнота, яка має разом духовно зростати та бути гідною, щоб прославляти Бога. Найважливіше – ми маємо пам’ятати, що церковний спів і церковний хор насамперед є служінням.

Наше завдання як хорової спільноти – поєднати професійність та духовність. Коли ти розумієш молитовний спів, то усвідомлюєш, що він має наближати людину до Бога, налаштовувати на молитву – це найважливіше.

Ба більше, наш храм розташований у центрі міста, тому сюди заходить багато туристів, інколи зовсім далеких від Церкви людей. Тож дуже важливо, щоб коли вони прийдуть – їм сподобалося, захотілося залишитися, а потім прийти ще раз. Отже, в жодному разі не можна сприймати спів у хорі як роботу, бо це має бути покликання.

— Чи можете пригадати ключові етапи в діяльності хору?

— Загалом етапи діяльності співпадають з тими подіями, які переживала наша держава.

Мені одразу згадався період пандемії. Тоді наш храм довго був зачинений, а першою репетицію стала підготовка до Вечірні з чином Архиєрейського найменування владики Миколи Бичка. Ми потребували два тижні інтенсивних репетицій. Подія була справді унікальною, у храмі зібрався майже весь склад синоду єпископів.

На нашу діяльність також вплинула війна, деякі учасники мобілізувалися. Перші два тижні ніхто не знав що буде, але вже з третього тижня почали збиратися. Всі розуміли, що лише молитва нас рятує. Відтоді не було жодної неділі, щоб «Аксіос» не співав у храмі.

Хочу звернути увагу й на те, що у Львові є дуже багато хорів, які активно працюють. Я щиро захоплююся їхньою старанністю і талантом. Але, задля справедливості мушу сказати, що 20 років тому, коли виник «Аксіос», все було по-іншому. Був хор «Soli Deo», від якого ми багато почерпнули, й були ми.

Сподіваюся, що ми хоч якось доклалися до того, що виникли всі ці хори, які існують зараз.

SONY DSC

— Яким є ваше служіння у храмі та в чому воно полягає?

— Ми супроводжуємо співом Літургію щонеділі о 9 годині. Також, у часі Великого посту, співаємо Літургію Передосвячених Дарів. Мені здається, що «Аксіос» – це перший хор, який почав її виконувати.
17 років тому це стало для мене викликом. Багато людей взагалі не знали про таке богослужіння. Коли ми почали співати Літургію, у хорі не було хлопців, а я не знала, як адаптувати її для повністю жіночого складу. Тому вирішила звернутися до ірмологіону і монодії, що було рідкістю у той час.

Тоді дуже допоміг о. Лука Михайлович. Саме він навчив мене читати ноти, записані в XVII столітті. Це зовсім інша нотна грамота ніж та, якою користуються зараз. Я все укладала, розшифровувала, дописувала. Так вдалося укласти Літургію Напередосвячених Дарів, яка будується на нашій галицькій монодії. Її ми співаємо дотепер.

Щороку, в п’ятий тиждень посту, молимось Канон Андрея Критського. З 2015 року співаємо Пасхальну утреню. За це ми дуже вдячні владиці Йоні Максіму – главі Словацької Греко-Католицької Церкви. Тоді він був настоятелем Святомихайлівського монастиря і запропонував нам її заспівати.

Пригадую він поставив три умови: утреня мала бути без скорочень, виконуватися церковнослов’янською мовою і не бути дуже довгою. Ми готувалися дуже ретельно, а та ніч, коли «Аксіос» вперше її заспівав, – запам’яталася назавжди.

— Розкажіть більше про ваших учасників: хто вони, чи це люди з музичною освітою?

— Зараз у хорі близько 20 людей. Серед них є випускники шкіл, студенти, молодь, дорослі люди, батьки з дітьми. Навіть ті хористи, які через певні життєві обставини покидають колектив, ніколи не зникають з нашого життя.

З вищою музичною освітою є лише я та ще одна людина. Решта мають базову музичну освіту, вміють читати ноти, а хто не вміє – той сприймає на слух.

Звісно є певні умови, щоб співати в хорі. Буває так, що приходять люди, які співають мегапрофесійно, але через певний час розуміють, що це не їхнє місце. А буває і навпаки. Учасник приходить без особливих здібностей, але стає частиною нашої спільноти й ми просто не можемо його відпустити.

— Як часто проходять репетиції? Чи є вони обов’язковими?

— Ми стабільно маємо дві репетиції в тиждень. Люди повинні розуміти, що вони взяли на себе відповідальність. Тому маємо правило, якщо хорист упродовж тижня взагалі не був на репетиціях, то Літургію він не співає. Це важливо для розуміння цінності того, що ми вчимося.

— Мабуть за 20 років у вас сформувалося чимало внутрішніх традицій. Розкажіть про них.

— Як і в кожного хору, у нас є спільні поїздки, реколекції, разом ми відзначаємо всі важливі події, ходимо на концерти та в кіно. Маємо гарну традицію недільної післялітургійної кави.
Упродовж багатьох років збиралися разом, щоб відсвяткувати мої іменини (усміхається – авт). До мене на подвір’я приходили всі хористи зі своїми сім’ями, дітьми.

Ще до ковіду, хор щороку супроводжував серпневу прощу до Унева. Багато людей дізналися про «Аксіос» саме звідти. Ми 15 років брали участь у цій прощі: співали Архиєрейську Літургію під час виходу, потім всі Літургії по дорозі, вечірню, молебні й заключну Літургію в Уневі. Це досить серйозне навантаження, але саме такі події і роблять нас спільнотою.

З початку повномасшатабної війни започаткували спільне моління псалтиря, його частини розподілені між усіма учасниками хору.

Ще під час Революції Гідності, коли почалися перші розстріли, я зателефонувала до настоятеля. Він дозволив ввечері приїхати до храму й почати молитися. Там ми провели цілу ніч, потім склали програму, зробили оголошення. До наших чувань приєдналися інші люди. Згодом ці молитви стали регулярними і тривали приблизно пів року.

— Знаю, що хор «Аксіос» співає авторську Літургію. У чому її особливість?

— Це наш великий привілей і велике щастя. Насамперед скажу, що мені важливо, аби Літургія була цілісною, бо тоді ти переживаєш її як одну молитву. Є логічний розвиток, логічна побудова в сенсі музичної драматургії.

Є деякі автори, які написали повну Літургію, як єдиний твір, але «Аксіос» має свій ексклюзив. У нашому репертуарі є дві Літургії сестри Марії Слєпченко. Вони не написані спеціально для нас, але сама сестра каже, що ми відчуваємо та інтерпретуємо її музику дуже органічно та оригінально.

Першу Літургію сестра написала ще тоді, коли вчилася в 11 класі спеціалізованої музичної школи імені Соломії Крушельницької. Раніше її співали в спільноті при монастирі редемптористів, а коли я очолила хор, то попросила такого дозволу для «Аксіосу». Часом випадає нагода молитися Літургію разом зі сестрою, і це завжди дуже відповідально й особливо.

Друга Літургія написана як Архиєрейська для школи духовності у Кракові, де навчалася сестра. Але вона настільки цікава й підходить для стилю нашого хору, що ми також її виконуємо у Великому пості.
А ще є твори, які вона написала спеціально для нас. Один з них можна почути на відео, яке ми презентуємо у цьому проєкті.

— Які пам’ятні події в історії хору можете згадати?

— У житті колективу, як і в житті кожної людини є речі, які назавжди залишаються в пам’яті. Пригадую, у 2017 році ми брали участь у міжнародному конкурсі в Польщі. Готувалися дуже активно, а коли поїхали, то виграли гран-прі й привезли багато інших нагород: відзнаку за найкращий парафіяльний хор, за популяризацію творів своєї країни та найкраще сольне виконання. У такі моменти розумієш, що твоя робота і вкладений час приносять неймовірний результат.

Ще одна дуже важлива для нас подія – Великдень 2019 року. Ми мали велику радість святкувати його в Римі, в соборі Святої Софії, куди нас запросив о. Марко Семеген.

Ми супроводжували своїм співом всі богослужіння від п’ятниці Страсного тижня і до Світлого понеділка. Крім цього, співали в Катедральному храмі святих мучеників Сергія і Вакха. Це була надзвичайна подія та неймовірний досвід. Зараз я навіть не можу повірити, що все це з нами відбулося.

Ще пригадаю одну авантюру, яка сталася у 2014 році в Мінську. Туди ми їздили до нашої греко-католицької спільноти. Разом молились у невеликій церкві, але запам’яталося те, що тоді в людей на очах були сльози. Вони настільки раділи нашій присутності, що молилися і плакали…

— Ви вкладаєте в хор багато свого часу і зусиль, а що він вам дає натомість?

— Для мене «Аксіос» – це великий подарунок і велика несподіванка, бо я ніколи не думала, що займатимусь чимось схожим. Проте, коли я стала регентом хору, то здобула чітке розуміння своїх можливостей.

Але найперше для мене хор – це те, чим я можу послужити Богові та людям. Я працюю з людьми впродовж 17 років, вчуся з ними комунікувати, розуміти, допомагати. Натомість отримую значно більше – учасники мене надихають, мотивують і підтримують.

У нашому хорі всі дуже різні, проте кожен є надзвичайно сильною особистістю. Люди різних професій, вподобань, з різними творчими талантами, але всі вони зібралися разом. Кожен з них має чим мене наповнити, і в кожного з них я маю чого навчитися.

Хочу ще зацитувати слова нашої хористки Зореслави Тарах. Вона написала, що окрім нагоди служіння та естетичної насолоди, хор дає сильне відчуття безпеки. Відчуття родини, яка є поруч в потрібний час. Спільноти, що радіє, сумує, рятує та без жодних вагань допомагає.

— Як би ви описали «Аксіос» трьома словами?

— Рух вперед, розвиток і молитва.

— Чому саме до вашого хору має приєднатися наш читач та як це можна зробити?

— Наша унікальність полягає в тому, що ми є хором, який співає у храмі монахів Студійського уставу, які плекають традицію молитви церковнослов’янською мовою. Ми також молимось нею все, окрім Літургії.

Коли я прийшла сюди, то зрозуміла наскільки це особливо, бо таке емоційне навантаження ти не передаси українською мовою. Це відкриває більшу глибину, розуміння богослужіння, тому в літургійній практиці намагаємось використовувати давні наспіви, зберігати цю традицію.

Поруч з цим, звісно, маємо сучасність. Виконуємо твори композиторів, які живуть разом з нами, в першу чергу сестри Марії Слєпченко. Тому, мені здається, що традиція і сучасність, які ми поєднуємо, є чимось особливим та унікальним.

А щоб приєднатися до нас, то спершу запрошуємо прийти на Літургію і помолитися з нами. Якщо вас зачепило, то дочекайтеся коли ми спустимось з хорів і сміливо підходьте, щоб поспілкуватись і познайомитись, піти випити кави і про все розпитати. Звісно, бажано знати нотну грамоту та мати досвід співу в колективі, але якщо ми побачимо, що саме ви є нашою людиною, тоді ласкаво запрошуємо.

Охопити 20 років такої активної діяльності не вдасться в жодному інтерв’ю, бо за цей час було стільки подій, незабутніх моментів, злетів та успіхів, від яких перехоплює дух. А крім цього, багато творчості, натхнення, жертовного служіння. Насамкінець хочеться сказати, що історія «Аксіос» – це найперше про гідне служіння Богу, про справжню родину, любов до музики, церкви та співу. А ще – про неймовірних людей, які й далі писатимуть свою історію вже в новому третьому десятилітті.

ВІДЕО

Джерело