Думки митрополита Андрея Шептицького

Гріх Юди як виразне відкинення Божої благодати, відступлення від Христа і зрада Його є типом гріха християнина. У кожному грісі християнина міститься суть того, що становило гріх Юди, себто зрада Христа. Гріх Юди був звершений святотатським Причастям, тим другим головним гріхом християнина. Святотатське Причастя, якого символ лишив нам Юда в поцілунку зради, є гріхом, можливим тільки в християнина і в якомусь значенні найбільшим гріхом християнина, бодай у зовнішніх учинках. Відома річ, що найбільшим гріхом взагалі є ненависть до Бога, але святотатське Причастя як зневага Бога, розп’ятого за нас, і потоптання Його безконечної любови є таким образом, таким, сказати б, символом ненависти до Бога, що в дійсності тільки несвідомість чи засліплення грішника може зробити, що нею не є [2, 202].

Свята Церква радить, напоумляє і просить причащатися і сповідатися щонайменше чотири рази в році, а наказує – раз на рік. І хто того наказу не слухає, той грішить непослухом супроти Церкви і грішною байдужістю до свого спасіння; той грішить проти самого себе; шкодить своїй душі; той поводиться з душею так, як людина, що дає тілові отруту [5, 89].

У роздумуванні над науковими правдами розум може помилятися в подвійний спосіб: або виправдовуючи фальшиві висновки з правдивих преміє, або коли виходить із хибної настанови чи то хибних преміє та доходить до конклюзій, хоч би й правдивих. Так само душа може допуститися гріха чи мати порок, противний життєвій мудрості, або в тім, що йде до цілі, яка не є правдивим, а лише примарним добром, або коли до якої-небудь, хоч би й доброї, цілі вживає неправдивих і нещирих засобів. Перший порок – це мудрість тіла, другий – це хитрість [2, 382].

А навіть тоді, коли розум і не помиляється, – навіть тоді ще зуміє не раз воля викрутитися від того, що розум показує їй як добро, – а береться за те, що собі злюбила, хоч воно добрим і не є. Крім того, мало речей на світі, у яких розум докладно й всесторонньо бачив би саме добро так, щоб уже конечно тягнула до цього добра і воля.

Не раз те, що є добріш для душі, є прикрим для тіла, а знову те, що догоджає тілу, – те шкодить душі [4, II т., 41].

З браку життєвої мудрости походить нерозвага, чи нерозважність (imprudentia), якої відмінами є поквапність (ргаесіріtаtіо), нерозсудливість (іnсоnsіdегаtіо) і змінливість (іnсоnstаntіа). А що до життєвої мудрости в її суті належить старанність (sollicitudo), доведеться нам говорити і про недбайливість чи байдужість (negligentia).

До хиб, які вдають життєву мудрість, треба зачислити хитрість (astutia), тілесну мудрість (prudentia carnis), далі обман (dolus) і підступ (fraus). А якщо запитаємо про корінь тих хиб чи пороків, то треба буде сказати, що ним є, з одного боку, розпуста (luxuria), а з другого боку – захланність (avaritia) [2, 375].

Змінливість полягає у своїй суті на відступленні від доброго свого рішення. А від свого рішення чоловік звичайно буде відступати через невпорядковане прив’язання до чогось, як довго жадоба душі не змінить рішення, так довго чоловік стоїть твердо при своїм та противиться порушенням пристастей. Та якщо чоловік є непостійний і змінливий, його рішення буває таке слабе, що від нього відступає. А якщо рішення є звершенням діла життєвої мудрости, то й відступлення від рішення треба приписувати порокові нерозважности (imprudentia). Цей порок бере справді верх у душі теж із причини браку інших моральних чеснот, себто з браку здержаности чи мужности, але все таки він належить до ума – змінливість є пороком ума.

Типом змінливости є цар Саул в останній добі свого життя, в якій переслідував Давида. Переконуючися про чесноти і про вірність Давида, кілька разів з хвилини в хвилину цілковито змінявся. Перед хвилиною хотів убивати, за хвилину промовляв до нього ласкаво і сердечно, щоб знову в короткому часі вернути до своєї ненависти і постановити убити Давида (пор. І Цар. 26, 1–16 і 21–25) [6,379].

Буде далі

Підготувала Галина ДОМАНСЬКА

ДЖЕРЕЛА

1. Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького ЧСВВ з часів німецької окупації (друга частина). — Йорктон, САСК, Саnаdа, 1962. — П.П., М.А.Ш.

2. Митрополит Андрей Шептицький. Твори (аскетично-моральні)// Праці Греко-Католицької Богословської Академії. — Рим: Видання Українського Католицького університету ім. Св. Климента Папи, 1978. — АШТ.

3. Твори Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.

Пастирські листи (2.VІІІ.1899 р. – 7.IX.1901 р.).— Т. І// Праці Українського Богословського Наукового Товариства. — Т.ХV. — Торонто, 1965; Репринтне видання: Монастир Монахів Студійського Уставу. — Львів: Видавничий відділ «Свічадо», 1994. — Т.С.Б.М.А.Ш.

4. Церква і суспільне питання. Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899–1944. — Т.II. Церква і суспільне питання. — Кн.1. Пастирське вчення та діяльність: За ред.Андрія Кравчука.— Львів: Вид. Отців василиян «Місіонер», 1988.— ЦЦЄ, II т.

5. О. Юліан Катрій ЧСВВ. Терміни Східних отців.— Львів: Вид. Отців василиян, 1988. — ПСО, о. Ю.К

Джерело