Ірина вийшла ввечері надвір і побачила, як сусідські вікна спочатку ясно засвітилися, а потім світло стало слабеньким. Ірина добре розуміла своїх сусідів: господар Денис служить у ЗСУ, захищає Донбас, Авдіївку. Що буде – невідомо.

Ірина зайшла до хати, легенько відчинила двері до великої кімнати – і застала чудову картину. Вся родина із сусідами відмовляла вервицю. На столі стояв невеликий хрестик і дві свічечки, збоку – ікона Матері Божої Неустанної Помочі. Вервицю провадив одинадцятирічний син Дениса Володимир, біля нього молився молодший брат Назарій.

Ірина стала на коліна й долучилася до них, щоб разом продовжувати молитву на вервиці, адже розуміла, що всі моляться за мир в Україні, за воїнів, які захищають Батьківщину, тому ревно вимовляла кожне слово в надії, що молитву почує Пречиста Діва Марія і Її Син Ісус Христос, наш Спаситель.

По молитві Ірина підійшла до Денисової матері й запитала:

– Чи маєте якісь відомості про Дениса? Де він тепер?

Мати мовчала, витираючи сльози, а через деякий час відповіла Ірині:

– Нічого не знаємо. Два дні минуло, а вістки немає, що з ним. Останнього разу повідомив есемескою, що живий і здоровий, але перебуває у ворожому оточенні і є мала ймовірність… обстріли щодня, щогодини. Тільки Господь Бог може їх врятувати, повідомляв, і просив щодня постійно молитися.

– В інтернеті часто говорять про Авдіївку – справжнє пекло, – співчуваючи сусідці, Ірина запевняла, що буде також молитися за воїнів в Авдіївці, за їх порятунок з неба.

– Ще помолимось до Матері Божої, щоб Вона допомогла, і випросила у святих ангелів охорону нашим воїнам, і захистила їх від смерти, поранень і ворожого полону, – просила Денисова мати.

Знову в хаті залунала молитва до Ісуса Христа, до Матері Божої, до св. Миколая. Після молитов заспівали разом: «Ісусе, Ісусе, Сину Божий, помилуй, помилуй нас! Маріє, Маріє, Мати Божа, молися, молися за нас!»

Після молитов сусіди стали розходитися, а в хаті залишилася Денисова родина – мати Марія та дружина Наталія з двома дітьми. Мати все ще не могла відійти й без упину тихенько шепотіла: «О Маріє, Мати Божа, поможи нам!»

Коли діти й Наталія готувалися до сну, бабуся вирішила ще годинку молитися. Та втома давалася взнаки. Цілий день на ногах, а тут ще й переживання. Вона сіла край столу, дивилась на образ Неустанної Помочі й все ще говорила чи шепотіла: «О Маріє, Мати Божа…» Взявши молитовник, розгорнула молитви до Матері Божої, стала читати їх напівголосом. Наталія з дітьми заснули, тож ніхто їй не заважав молитися, а точніше, розмовляти з Богом, із Матір’ю Божою, з ангелами.

Та в згорьованої жінки злипаються повіки, і вона відразу засинає. Перемагає себе – і знову читає те, що читала, та голова хилиться на стіл, втома дається взнаки, і її знову зморює сон. Пробудившись, зрозуміла, що дух бадьорий, але тіло немічне. Перехрестилася, подякувала за все, що було протягом дня, Богові, пішла до своєї кімнати і з молитвою на устах заснула на своєму ліжку. Так і не змогла себе перебороти.

Уві сні почула голос:

– Мамо!…

Зривається з ліжка, здається їй, що це голос маленького Дениса.

– Що, дитино?

Засвітила світло, годинник показував пів на третю. У кімнаті нікого не було.

Марія стривожилася: що б це могло бути? Відчинила двері до невістки з дітьми, ті спали – вирішила не хвилювати. Сіла коло столу, знову взяла молитовник в руки, та молитися не змогла. Сон повністю відійшов від неї, її охопив якийсь неспокій. Тривога на серці, думки і цей голос дитячий «мамо» не давали спокою. Що це могло означати? Одягнувшись, вийшла на подвір’я. Ніч була холодна, на небі з’явився місяць. Глянула на темне небо, знову звернулася до Бога, а потім до Матері Божої:

– Боже, врятуй мою дитину. Мати Божа і Мати наша, ніхто мене так не розуміє, як Ти, милосердна. На руках у Тебе мале Дитя Ісус. Так Тебе змальовують на іконах, на образах. Ти тримаєш Його біля свого Серця, і Він вислуховує кожне Твоє прохання. Тож перекажи своєму Синові Ісусу моє прохання. Смиренно молюся до Тебе, випроси, щоб мій син Денис залишився живим і повернувся додому до своїх дітей. Прошу Тебе, Матінко Божа, скажи лишень слово – і Ісус збереже моєму Денисові таке дороге життя. Ти ж наша найдорожча заступниця й утішителька, тож тільки на Тебе покладаю надію. Та на все Божа воля. Дай мені терпеливости все це знести. Молю Тебе, Милосердна Мати, не лише за свого Дениса, а й за всіх воїнів в Авдіївці, щоб вони залишилися живими, вибравшись із цього пекла. Вислухай мене, Божа Матінко, і допоможи нашим воїнам захистити нашу Батьківщину.

Марії здавалося, що Пречиста Діва поруч і вислуховує кожне слово її молитви. Жінку огорнув душевний спокій, з’явилась така надія, як у молитві, – що від віків не чувано, щоб Всемилостива Діва Марія покинула того, хто благає в Неї допомоги і просить заступництва.

Вернулася до хати, сіла коло столика й дивилася на фотографію свого Дениса. Думки полинули до нього. Те, що вона бачила в телевізорі, відобразилося в її уяві. Велика ворожа сила з усіх боків оточує українських вояків, які відчайдушно пробиваються, щоб вийти з оточення. Серед них бачить Дениса, який разом із побратимами продирається крізь хащі. Їх обстрілюють ворожі гармати. Як близько серце матері до сина, коли він перебуває на межі життя і смерти, коли кожний крок може бути останнім. Мати все це бачить, і її переживання не менші від тривог і переживань її сина.

Ось настає ранок, розвидняється, і знову наш Бог дарує нам життя. Кому дарує, а в кого забирає, думає мати. Усе ж таки новий день, нові надії. Сьогодні Марія вирішила йти до церкви на Службу Божу. Ніч минула, а що було вночі, треба забути. Дзвонить будильник, встає зі сну Наталія, умивається, молиться, будить дітей. Готує сніданок. Поснідають діти і підуть до школи.

Марія зібралась, вийшла з хати і прямою дорогою пішла до храму Божого. По дорозі її наздогнала сусідка Ірина.

При вході в церковцю зустрічає їх парох, розпитує, чи є вістка від сина. Марія розводить руками.

Під час Служби Божої отець духовний згадує Дениса та інших воїнів і просить в Бога про збереження їхнього життя і здоров’я. Час у церкві збігає швидко. Святе Причастя – і Служба Божа закінчується, відтак Марія знову підходить до пароха.

Отець-парох, хоч і заклопотаний, уважно слухає жінку.

– Сьогодні у сні я почула голос свого Дениса, але дитячий, тому переживаю…

– Не дивуйтеся цьому, у сні можна все почути, не беріть собі того до голови. Моліться і покладайтеся на Бога. Над усім, що у світі діється, є Божа воля. Тому без Бога не можна щось змінити. Ви моліться вдома, а ми будемо служити в храмі Святі Літургії. Щоночі десь бомблять, десь запускають ракети, гинуть невинні люди в будинках, на вулиці – це жах.

– Дякую вам, отче! Ця ніч була дуже для мене тривожна, серце відчуває, що з Денисом щось не так.

Отець духовний глянув на виснажене обличчя Марії, став її потішати.

– Запам’ятайте, що кожна мати є разом зі своїми дітьми, навіть якщо хтось із них на війні. Так само, як на Хресній дорозі була Мати Божа разом зі своїм Сином, так і тут. Часто вояків нагороджують за їхні успіхи в бою. Такої нагороди варті і їхні батьки, зокрема матері, які не менше несуть тягар цієї війни. Їхні переживання, молитви, їхні сльози, що про них знає тільки один Бог, не проходять намарне. І цієї ночі ви разом зі своїм сином були в окопах, у поході, а може, і відбивали ворога. Велика вам подяка, а від Бога нагорода. Майте надію на Бога, ще раз вас запевняю…

Увечері сусіди знову сходилися до Марії відмовляти вервицю. Ірина стала розповідати телевізійні новини, що наші воїни залишають Авдіївку і відходять на нові позиції. І все це для того, щоб зберегти життя воїнам. Лише через тиждень Денис надіслав есемеску: «Зі мною все добре, живий, здоровий, скоро зустрінемося».

Через день Денис зателефонував до Наталії. Розповів про одну тривожну ніч:

– Моє життя було на волоску. Ми виходили з Авдіївки, опівночі я отримав легке поранення, завдяки бронежилету залишився живим. Зачепив мене осколок і легенько поранив у плече. Рана невелика і, дякувати Богові, гоїться. Після поранення медики відразу очистили рану, перев’язали, так що все добре. Спочатку трохи злякався, але вже на ранок лікар сказав, що все гаразд. Як там мама, діти? Признаюся, що відчуваю вашу щоденну молитву, тому всім дякую.

Лише через два місяці Денис приїхав на десять днів додому. До сліз зраділи мати, дружина і двоє синів. Здавалося, що не бачились цілий вік. Коли Наталія витирала сльози, то мати таки ридала. Тільки тепер вона зрозуміла силу молитви, коли молимося з вірою. Було багато запитань до Дениса, а він розповідав про те, що йому довелося пережити. Мати запитала про ту тривожну ніч, коли не було ніякої звістки про нього, але вона чула його голос. Тоді Денис став розповідати:

– Москалі оточили нас із трьох боків, часу залишалося мало, і ми вирішили якнайшвидше вийти з цього оточення. Мене, як ми виходили з цієї пастки, поранило, я відчув удар в спину і в руку, з якої текла кров. З нами йшли медики, тож відразу почали мене рятувати. Зупинили кров і перев’язали рану. Вони помітили, що бронежилет був пошкоджений. Тоді я думав про вас, мамо, але не кричав. Те, що ви розповідаєте, є щось незрозуміле. Я відчував, що не тільки за мене, а за моїх побратимів моляться. На війні є багато такого, що важко пояснити.

Зранку наступного дня Марія була в церкві й після Служби Божої знову говорила зі своїм парохом. Він уважно слухав, а потім промовив:

– На мою думку, як тепер видається, цей голос міг вам подати ваш Ангел-хоронитель, немовби просив вас, добродійко, молитися за свого сина, який перебував у тяжкому становищі, у ворожому оточенні. Так, так, це Ангел ваш… щиро подякуйте йому, святому. До речі, війна – це боротьба між Богом і сатаною. Бог зі своїми ангелами хоче спасти людину, а сатана – знищити. У війні бере участь людина. І якщо ми разом з Богом, то Він, Всемогутній, буде з нами. Але й надалі постійно молімося в надії, що добро переможе зло.

Молитва за наших воїнів

Предвічний Царю Всесвіту, Господи Боже Наш! Ти, заради збереження справедливости й миру, дозволяєш державам світу вживати зброю та утримувати військо.

За Твоєю волею, Боже, наші сини (брати), дочки (сестри) пішли служити своїй Батьківщині, щоб захищати її від зловісних ворогів.

Молимо Тебе, Всемогутній Боже, допоможи їм вірно, з честю виконувати свій обов’язок. Дай їм сили, стійкости і мужности в цьому нелегкому служінні, наділи їх розумом, мудрістю, розсудливістю, щоб вони відважно, не втрачаючи віри, боронили свій рідний край, були терпеливими щодо ворогів і завдяки Твоїй благодаті зберігали віру, надію і любов.

Всемогутній Боже, за молитвами Пречистої Діви Марії, Ангелів і всіх святих бережи наших воїнів від всяких небезпек, поранень і вбивства і дай їм щасливе повернення додому після того, як настане мир на нашій українській землі, особливо благаємо за воїнів (ім’я).

Пресвята Діво Маріє! Віддаємо всіх наших воїнів під Твою Материнську опіку – під твій Покров.

Амінь.

5 серпня 2024 р.,

м. Бар, о. Мелетій Батіг

ЧСВВ

Джерело