Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського в Двадцять першу неділю по Зісланні Святого Духа, 17 листопада 2024 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Все прямує до «жнив Господніх», і про це нагадує нам євангельська «притча про сіяча». А починаються жнива зустріччю насіння з ґрунтом, щоб посіяне зерно дало щедрий урожай. Хоча ми звикли в назві притчі на перший план ставити сіяча, насправді притча говорить про якість ґрунту, яким є всі слухачі Божого слова. Та перш ніж Ісус звернеться до нас через цю притчу, подивімося на саме «слово», яке представляє насіння.

Господь промовляє через пророка Ісаю: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто його їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав». Слово Боже має таку могутню міць – це засіб, сила, яка дає врожай, дає життя.

Господь рясно сіє своє слово і очікує від нього плоду: «не повертається до мене порожнім». Боже слово є життєтворче, «чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав». Слова Ісаї опосередковано готують нас зрозуміти Ісусову притчу. Вона говорить на різну якість ґрунту, на який сам Ісус щедро сіє зерно Божого слова. Власне земля – це ті, хто слухають Боже слово. Проте кожен слухач, як особистість, є неповторний, як різними є ґрунти, які засіває Божий сіяч.

У першому випадку слухачами Божого слова є ті, що мають тверде, нерозуміюче, черстве серце. Боже слово не може вкоренитися на витоптаній землі заскорузлого сумління. Воно неначе торкається людини, але вона не хоче чути, і тому зерно, перш ніж проросте нівелює байдужість або й ворожість слухачів. До цієї категорії належать не лише затяті атеїсти, а й відвідувачі церкви, які, однак, на Богослужбі просто «сидять поруч», не присутні духом. Для цих Боже слово залишається лише на поверхні, непочутим.

Другий приклад теж досить поширений. Такі «ура християни», яким важливе емоційне захоплення. Вони приїжджають з Меджуґор’я, з фантастичних харизматичних конференцій, сповнені ентузіазму – але через короткий час запал та практичний інтерес до віри, до Церкви спадає. Святе Письмо і спогади припадають пилом, ентузіазм згасає і настає духовний вакуум. Слово Боже не прижилося. Під земним порохом було лише каміння.

Не є винятком і третій приклад. Слово Боже лунає, слабка рослина віри проростає, але не виростає через турботи, справи, шукання і жадібність до чогось. Хороший початок, але кінець поганий. Багато інтересів, сила спокус і жадібність до наживи, гонитва за успіхом – все це бур’яни, які заглушують слово Боже. Серце заповнене дочасним і в ньому немає місця та часу для духовного життя.

Лише вкінці йдеться про добре підготовлений ґрунт. Він відкриває своє лоно, приймає насіння і дає йому все необхідне, щоб воно могло «прорости і вродити» багатий урожай в 30, 60 і 100 разів. Така добра земля – відкрите серце, яке слухає і розуміє. Серце, в якому емоції та розум збалансовані, де є любов до Бога і його слова, та любов до всього створеного навколо світу.

Добрим ґрунтом є ті, хто «бачить і чує», хто бачить Божу роботу в творінні, та Боже обличчя в інших, ті, які слухають слово Бога і перетворюють те, що бачать і чують, на дії. Вони як насіння, вмирають для себе, щоб вивільнити найкраще і, навіть в труднощах, завдяки добрій волі та старанній праці над собою, приносять щедрий урожай, примножуючи ті дари, які вклав у них Бог. Сам ґрунт не може нічого змінити у своєму складі чи вплинути на свою якість і врожайність. Однак людина може змінити себе всередині. Саме тому, що вона «чує і бачить», слухає і сприймає чуттям та розумом.

Боже слово є тим творчим, активним елементом, який змінює «лице землі» і діє в історії. Воно щедро засівається Євангелієм на поле життя людини, яка хоче, або не хоче, «бачити і чути». Якщо людина не приймає Христове слово, то не побачить його дії, які його підтверджують. Вона «не розуміє серцем, не хоче навернутися, тому навіть не може зцілитися». Їй «не дано знати таємниці Царства Небесного». Не тому, що Господь скриває їх від неї. Бог дає всім і то вдосталь, але проблема завжди на стороні людини. Від неї залежить, чи відкриє Богові своє серце, його таємницям, Божому Сину та слову Євангелія, чи залишиться закутою у своїй гордині та самодостатності, якими хоче визначати своє життя.

Тому їй «не може бути дано», бо вона не хоче, щоб їй було дано. Вона має свою правду – і тому не приймає Правди, якою є Христос, Боже слово. Сумна річ у цих сухих, безплідних душах полягає в тому, що вони звинувачують усіх навколо, включно Бога, у занепаді своєї душі. Та якщо вони не почнуть удобрювати ґрунт своїх душ смиренням, то залишаться безплідними. Лише добре оброблений ґрунт дає рясний урожай. І те саме стосується людської душі. Христос тому і покликав до життя спільноту своєї Церкви і дав їй усі необхідні засоби, щоб напоювати ґрунти нашого життя росою благодаті, та давати силу в різних обставинах історії приносити щедрий урожай на славу Божу і для нашого спасіння. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Джерело