Уже чотири роки в храмі святого Миколая Чудотворця Центру Опіки Сиріт діє молодіжний хор «Eleos». Їхня історія почалася з двох волонтерок, які приходили співати Літургію. Так поступово утворився повноцінний колектив, який своїм співом гуртує людей у храмі, ставить перед собою нові цілі, а головне – несе у світ незмінні істини про добро та милосердя.

Про історію цього хору, особливості служіння поруч з капеланами та хорову спільноту нам розповість керівниця «Eleos» Анна Гутей.

— Анно, коли утворився ваш хор та хто в цьому посприяв?

— Наш хор доволі молодий. Він заснований у 2020 році. Все розпочалося з того, що Центр Опіки Сиріт переїхав у нове приміщення, що на вулиці Тараса Бобанича (колись Володимира Короленка – авт). Відтак у нас з’явився храм святого Миколая Чудотворця і відповідно була потреба в співцях.

Спершу там дякували двоє дівчат, але голова Центру Опіки Сиріт і тодішній настоятель храму о. Роман Прокопець хотів, щоб принаймні у неділю Літургія була більш урочистою. Він знав про мою музичну освіту, тому запропонував співати разом з дівчатами. У вересні 2020 року ми вперше заспівали втрьох, а далі до нас долучалися прихожани храму та інші волонтери ЦОС.

— Чи одразу почали співати під назвою «Eleos»?

— Довгий час ми були безіменним хором, але згодом зупинились на першій назві, яку запропонувала одна із волонтерок. З грецької слово «eleos» перекладається як «милосердя». Для нас це дуже знаково, адже тут є Дім Милосердя святого Миколая, який заснований Центром Опіки Сиріт. Тож символічно, що наш хор саме так називається.

— Розкажіть про ваших учасників: скільки їх та хто ці люди?

— Зараз у нашому хорі 12 учасників. Склад поступово збільшувався: бажаючі самі долучалися, а когось й ми запрошували. Майже всі хористи – це волонтери нашого волонтерського простору «Руки допомоги».

Всі вони працюють у різних сферах. Багато закінчили музичну школу, але ми не орієнтуємось на це, бо завжди готові навчити та підказати. До того ж хористи добре сприймають на слух, їм так комфортно, а головне, що всім подобається співати та навчатись.

— У чому полягають обов’язки хору?

— Наш головний обов’язок – співати Літургію у неділю та свята. Особливість полягає в тому, що ми співаємо в храмі Центру Опіки Сиріт, тому тут завжди багато дітей, волонтерів, працівників інтернатів. Також нашими прихожанами є люди, які живуть поруч. Завдяки такій чисельній спільноті в неділю ми збираємось великою громадою.
Я щаслива, що у храмі багато дітей, вони почуваються вільно й комфортно. Це ще одна наша особливість.

— Як часто відбуваються репетиції?

— Як правило, ми збираємось двічі в тиждень, але за потреби можемо й частіше. Також стараємось мати коротку репетицію перед Літургією.

— Чи є у вас внутрішні традиції?

— Ми тільки починаємо їх формувати, бо саме тепер хор має сталий склад. Нас особливо здружують репетиції. Пригадую, коли готувалися до розколяди, то багато часу проводили разом. Так поступово ми стали єдиною спільнотою.

— Які цілі ставите перед собою?

— Наша головна ціль – це найкраще послужити Богу.

— Які пам’ятні моменти в історії хору можете пригадати?

— До нашого храму не раз приїжджали почесні гості: був владика Степан Сус, владика Володимир Груца, митрополит Ігор. Ми хвилювалися, але завжди добре справлялись із поставленими завданнями. Також можу відзначити розколяду. Тоді ми вивчили новий репертуар і виступили поруч з іншими хорами. Для нас це стало новим досвідом. Для мене, як для музиканта, такі виклики є нормою, але хористам було непросто. До масштабних подій необхідно посилено готуватися, щоб виступити професійно та не розгубитись через хвилювання і новий формат. Але за відгуками чула, що всім сподобався наш спів.

Ще пригадую виступ у храмі Матері Божої Неустанної Помочі, де зараз настоятелем є о. Роман Прокопець. Туди, на розколяду зібралося значно більше колективів і чимало прихожан. Такі події дуже хвилюючі, але ми впорались, підібрали цікавий репертуар і чудово виступили.

— Який репертуар ви підбираєте для хору?

— Ми починали з найпростіших творів, а далі поступово переходили до складніших. Важливо правильно підібрати складність твору, щоб він був посильним для нас, але також цікавим для співців і слухачів. Не потрібно робити щось з примусу, але й не варто відмовляємось і від складніших творів, бо на такі речі просто необхідно більше часу.

А загалом, під час Літургії стараюся чергувати – можу дати кілька складних творів, а далі легші.

— Чи сувора ви керівниця?

— Я досить вимоглива щодо репетицій, але хористи самі бачать різницю між тим, коли вони репетирували, а коли ні. Інколи вже все читають по моєму погляду (усміхається – авт), тому я дуже ціную, що вони часами навіть готові змінити свої плани задля додаткової репетиції.

— Як заохочуєте своїх учасників?

— Насправді це вони мене мотивують і заохочують своєю працьовитістю, енергійністю, завзяттям. Хористи мають велике бажання працювати та готові вивчити будь-який твір.

— Ви вкладаєте багато часу в хор, а що він вам дає натомість?

— Я переживаю неймовірні відчуття, коли бачу результат нашої спільної праці. Емоції переповнюють щоразу, як ми співаємо Літургію і після завершення співу я розумію, що все вдалося добре. Радію з того, що можу спостерігати за ростом наших учасників. Буває вони самі приходять і кажуть де заспівали погано, що саме потрібно довчити. Тож їхній професійний ріст – це ще одне джерело мого натхнення.

І звісно добрі відгуки від парафіян та підтримка наших отців. Всі вони дуже допомагають і за це ми їм щиро вдячні.

— Скажіть на завершення, чим саме ваш хор може зацікавити нових учасників?

— Почну з того, що ми готові взяти людину, яка має слух і бажання служити Богові. Всього іншого навчимо. Я вже не раз переконалася в тому, що головне сильно хотіти й тоді все вдасться. Це я виразно бачу на прикладі наших хористів. Відверто кажучи, інколи навіть не розумію, що саме їх тут тримає, але вже 4 роки ми разом. Вони не втомлюються приходити на репетиції, вчитися, жертвувати своїм часом. Це справжнє служіння Богу!

Тож новим учасникам ми можемо запропонувати чудову спільноту, в якій їх завжди приймуть та підтримають.

Я знаю, що кожному все під силу, тому радо запрошуємо до нас!

Автор: Наталія Бельзецька

Джерело