Архиєпископ і Митрополит Львівський побував із душпастирськими відвідинами в монастирі згромадження сестер милосердя святого Вінкентія УГКЦ і звершив Архиєрейську Літургію в монастирському храмі.

У своїй проповіді Архиєрей зазначив:

— Святий апостол Павло упокорював себе перед коринтянами, які опиралися його навчанню. З його писання виходить, що ті, зарозумілі люди, сприймали його навчання як безумство, заодно, він уболівав за народ, вказуючи, що змій, у свій час, звів Єву те саме може повторитися з ними і тоді жодне мудрування не оправдає їх перед Богом. Апостол наголошував на простоту та чистоту життя, що важливе перед Богом. Він згадував про Ісуса Христа, якого проповідував мешканцям Коринту, але цю науку вони не приймали, коли ходило про щось іншого, що було б їм до вподоби – терпіли б з радістю. Від такого досвіду назвав себе неуком відносно слова, бо воно не доходило до впертих у своєму греків, але своїм знанням про Бога радо ділився зі своїми слухачами. Від людей залежало приймати навчання про Бога чи відкидати, що й до сьогодні актуальне: вірити в Бога чи бути байдужими до правди про нього? Виконувати його волю чи легковажити її? Але апостол Павло не заперечував, що він посідав знання про Господа.
Святий євангелист Лука оповідає в Євангелії, що Ісус Христос вибрав 12-ьох апостолів, яким дав владу та силу, щоб лікувати недужих та проганяти бісів. Він посилав їх, щоб вони проповідували Царство Боже. Між апостолами був і Юда, який зрадив його, але, як учень Христа, він посідав владу оздоровляти хворих та проганяти бісів. Тут проявляється велика любов Бога до людини, до свого учня, про кого знав Спаситель, що він його зрадить. Господь бажав оточити Юду своїм благородством, щоб той в майбутньому не мав жалю на Ісуса, що він його не ставив на рівні з іншими учнями. Навчання Ісуса було не легке, бо казав, коли посилав апостолів проповідувати, щоб зі собою в дорогу нічого не брали: грошей, палиці, одежі, хліба тощо. Зате пропонував, щоб увійшовши в якусь госпóду, залишалися там, коли їх приймуть. А, хто не прийме, хай виходять з того місця, навіть, обтрушуючи порох, що припав до ніг. Син Божий заохочував своїх учнів, щоб вони довіряли Богові, не покладалися на свої сили, вміння та знання, лиш, всю свою долю віддали в руки Бога. Господь не вчив погрожувати таким, хто неприязно ставився до них, він сам краще знає, як промовити до такого народу. Коли Спаситель прямував з учнями в Єрусалим, послав наперед своїх апостолів у самарянське село, щоб вони приготували ночівлю. Самаряни їх не прийняли, бо вони йшли в Єрусалим. Тоді Яків та Іван звернулися до Ісуса словами: «Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і знищив їх [так, як зробив Ілля]?» (Лк 9,54). Ісус не дозволив апостолам, щоб строго розправилися з мешканцями, лише пригадав, що він прибув «… не губити людські душі, а рятувати їх».

З нами, мабуть, Бог також має багато клопотів, бо ми не кращі за апостолів, не один раз бажали б позбутися противників та ворогів чи нелюбих нам осіб. Але Господь прибув нас спасти, він, теж, хоче спасти й ворогів, які воюють проти нашого народу. Ми не знаємо, якого результату очікує Господь від цієї війни? Бог допустив її, хоч він не бажає вбивств та нищень, які чинить ворог і вимушено наше військо борониться, позбавляючи життя ворога. Давніше, якась із сестер говорила, що наші воїни вбивають ворога з ненависті? Я не знаю, не вмію провірити? Але ставлю питання: з якою любов’ю вбивав Мойсей єгиптянина, заривши у піску, коли той бив єврея (пор. Вих 2,12)? Або, з якою любов’ю вбивав пророк Ілля 450 пророків Ваала, які були ідолопоклонниками? «І сказав Ілія до народу: Схопіть пророків Ваала, хай ніхто з них не спасеться. І схопили їх, і приводить їх Ілія до потоку Кісона і їх там він зарізав» (1Цар 18,40)? А ці два пророки стояли біля Ісуса, коли він преобразився на горі: «І ось з’явилися Мойсей та Ілля, що говорили з Ним» (Мт 17,3).

Провіряймо наше серце на тематику його любові до ближніх. Чи не бракує у нашому серці любові до своїх сестер, з якими бачимося щодня, з ким спільно живемо? – Чи у нас вистарчає любові щиро привітатися, ласкаво відповісти на запитання чи допомагати в роботі по монастирю? Як відносимося до сестер, які хворіють, скільки відвідуємо їх та запитуємо про необхідні для них послуги? Готуймося до зустрічі з Богом, бо наші молитви, милостині та пости не замінять любові до ближніх, якої вимагає Господь?! Маємо нагоду багато вчинити, навіть, у монастирі для ближніх, для своїх, стараймося успішно використати цей період та моменти життя!

Хай Святий Дух просвічує наші серця й запалює їх до ще більшої практики любові наших ближніх! Пресвята Богородице, з яким почуттям ти гляділа на розпинателів твого сина Ісуса Христа? – Навчи нас глибокої практики любові до ближніх і виблагай дару завершення війни!

Джерело