Товариство «СпівДія» з парафії Собору Пресвятої Богородиці, що у Прилбичах, доволі молоде, втім усі учасники активні, працьовиті та віддані спільній справі. На початку створення, вони поставили перед собою важливу місію – популяризувати українську пісню, знайомити людей з українськими творами, автентичними мелодіями. Таким чином товариство прагне довести, що прекрасне зовсім поруч, а рідне завжди є найцінніше.

Про те, як вдається крокувати до такої амбітної цілі, історію створення товариства та його учасників – поговоримо із засновниками проєкту пані Оксаною Стадницькою та о. Андрієм Побігущим.

— Розкажіть, будь ласка, як утворилася «СпівДія», хто висунув таку ідею?

— Пані Оксана. Мабуть саме повномасштабне вторгнення стало стимулом, щоб популяризувати українську культуру, зокрема автентичну пісню. У той час всі учасники товариства співали й досі співають у церковному хорі. З благословення пароха о. Андрія Стадницького виникла ідея організувати щось інше, зробити трішки більше, ніж просто спів Літургії. Ми хотіли популяризувати українську культуру у широкому сенсі. Адже нашу культуру, якщо не могли знищити, то перетворювали в «шароварщину», в щось відстале, нижче, сільське. Для мене було принципово важливим подати автентичну пісню у красивий спосіб, змінити думку про те, що наше рідне є чимось примітивним.

Відтак, у листопаді – грудні 2022 року в нас почалися репетиції, а представлення на парафії відбулося під час прощання з колядою взимку 2023-го. Ми виступили з нашими автентичними яворівськими колядками, творами з інших областей, одягли українські строї з різних регіонів.

— О. Андрій. Ми хотіли показати, що наше може бути красивим, що можна гарно подати українські пісні, одяг, культуру. Ми не просто виходимо й співаємо 5 пісень підряд, а намагаємось вплести їх у філософське дійство з рухами і супроводом. Хочемо залюбити своїх у своє.

— Чому обрали саме таку назву та що вона означає?

— Пані Оксана. Для того, щоб обрати назву нам знадобився цілий рік. На Різдво 2023 року ми виступали у Соборі Святого Юра. Після цього назва сама зринула в наших головах. Озвучила її я, а всі одноголосно підтримали.

«СпівДія» має два сенси. Найперше – спів як співати, а дія – це посил до того, що ми маємо також драматичну частину. Тобто співаємо, але з певними рухами, жестами, символами. А другий сенс нашої назви – це спільна дія, спільна робота заради однієї справи.

— Розкажіть більше про своїх учасників. Хто вони, чи пов’язані з музикою?

— О. Андрій. Зараз нас семеро, але раніше учасників було 10. Велика частина товариства – це вчителі, педагоги, навіть є директорка нашої школи. Це дуже важливо, що поруч люди, які несуть правильні цінності для дітей, молоді, передають їм рідну культуру, пісню, історію. Ми вже бачимо плоди такої праці, бо молодь починає розуміти глибші сенси, більше цінувати те, що ми маємо.

Також серед нас є психіатриня-психотерапевтка, студенти й дівчата-школярки, яким зараз по 9 років.

Кожен вносить свою лепту у наше товариство, росте й розвивається разом з нами. Наразі музична освіта є у мене та ще однієї учасниці, двоє дівчат у процесі навчання. Я також маю 7 років диригентського досвіду в семінарії. Це стало в нагоді, адже тепер роблю аранжування для наших творів.

— У чому особливість вашого репертуару, адже ви не тільки виконуєте пісні?

— Пані Оксана. Справді, ми не завжди беремо готові твори та їх вивчаємо. Наприклад, є поезія «Розстріляного відродження». Ми накладаємо її на музику, адаптовуємо до нашого складу, придумуємо жести, драматичну частину. Хоча учасники без музичної освіти, але ми разом намагаємось знайти гармонію, цікаву подачу.

— Як ви залучені до життя парафії?

— Пані Оксана. Упродовж року ми готуємо 2 – 3 великі дійства на різну тематику. Наприклад, проєкт до Дня Захисника України, Дня пам’яті жертв Голодомору та «Розстріляного відродження», на Різдво і Великдень. Перші виступи завжди проводимо на нашій парафії. Скажу відверто – це дуже зворушливо. Ми порушуємо непрості теми, намагаємось вкласти багато сенсів, тому наші виступи щемливі, інколи болючі. Парафіяни часто дивляться на них зі сльозами в очах. Ба більше, ми самі інколи не можемо стримати сліз.

А далі «СпівДія» їздить з цими виступами на інші локації. Ми завжди наголошуємо на тому, що приїхали з Прилбич, прагнемо популяризувати своє село і свою церкву.

— О. Андрій. Крім цього, наше товариство дуже часто долучається до трансляцій Живого Телебачення. Як правило, нас просять супроводжувати співом Ісусову молитву. Мабуть саме ця молитва в прямому ефірі є для нашого товариства особливою. А в планах на майбутнє маємо вивчення особливої Літургії, з елементами народних мотивів. Наразі думаємо, як це правильно реалізувати. Загалом усі учасники товариства є співцями у церковному хорі, тому активно залучені до життя парафії та різних процесів, які відбуваються у храмі.

— Розкажіть більше про репетиції. Як часто вони відбуваються?

— Пані Оксана. Ми намагаємось проводити регулярні репетиції, збираємось раз в тиждень. Для проведення одного заходу потрібно 2 місяці інтенсивної роботи. Під час підготовки діємо спільно, кожен вносить свої ідеї. Ми бачимо загальну канву, а тоді, ніби намистинки, нав’язуємо на них додаткові елементи. Репетируємо поки не побачимо цілісності, загального сенсу.

— О. Андрій. Хочу наголосити, що коли ми працюємо з народним матеріалом, то намагаємось не зруйнувати його, не змінити сам дух пісні чи уривку твору. Працюючи з аранжуванням зважаємо на те, щоб не зламати конструкцію пісні, а лише її підкреслити. При оформлені творів для нас це дуже важливо.

— Які традиції сформувалися у товаристві?

— О. Андрій. Ми часто їздимо у різні поїздки, історичні місця. Під час цього завжди намагаємось почерпнути для себе нові знання. Наприклад, коли були у Шевченківському гаю, то одразу думали про культурний елемент, який може нас збагатити. Просимо, щоб нам розповіли більше, поділилися цікавими історіями.

Після виступу збираємось разом на каву. Пригадую, ми готувались до виконання кримськотатарської колискової. Всім товариством пішли в заклад кримськотатарської кухні, де познайомились з носієм їхньої культури і мови. Завдяки цій розмові, навчились правильно вимовляти слова кримськотатарською. Все це об’єднує нашу спільноту, гуртує навколо спільних ідей.

— Пані Оксана. Наприклад, ми готуємось до заходу пам’яті репресованих. Плануємо поїхати в «Тюрму на Лонцького» і музей «Територія терору». Тобто, завжди намагаємось поєднувати виступ з освітньою програмою для нашого товариства. До того ж, кожен проєкт передбачає збір коштів для ЗСУ і для дітей, які постраждали від війни. Тому наразі не маємо відпочинкових мандрівок, а лише просвітницькі та благодійні.

— Чи потрібно додатково мотивувати ваших учасників?

— О. Андрій. Процес мотивування є багатогранним. Коли ми виступаємо, презентуємо свої дійства й до нас підходять люди й дякують зі сльозами на очах – це неймовірний стимул. Підтвердження того, що наша робота є важливою і потрібною. Або ж, коли ми отримуємо подячні грамоти від 24 бригади, куди передаємо кошти, чи від інших організацій, яким допомагаємо,– все це нас мотивує та надихає. Тоді учасники розуміють, що ми йдемо правильним шляхом.

— Пані Оксана. Звісно, у процесі роботи виникають різні моменти. Навіть у нашому суспільстві ми бачимо втому, виснаження. Це також відображається на товаристві у вигляді зменшення складу учасників. Думаю, що кожен сам має відповісти на запитання – а навіщо це мені? Наприклад, одна з учасниць сказала, що для неї є цінним те, що ми допомагаємо армії. Її мотивація така і всі це приймають. Тому, як будь-яке товариство, ми переживаємо злети й падіння. Це нормально.

— Якою є особисто ваша мотивація? Чим вас надихає спільнота?

— Пані Оксана. У мене є багато причин для мотивації. Одна із них – це взірець людей, без яких я сьогодні не могла б називатися українкою, говорити рідною мовою. Вони творили Україну в роки, коли навіть державності не існувало. Одразу згадуються слова однієї з упівок. Вона сказала, що добре розуміла, що систему зламати не вдасться, проте не здавалася, бо знала, що їхній приклад буде насінням для наших дітей і онуків. Саме так і сталося, бо онуки тодішніх повстанців сьогодні воюють з російськими загарбниками.

Зараз я роблю все, що можу на тому місці, де я є. Нехай цим я не рятую світ, але, можливо, мої дії колись стануть прикладом для інших.

А друга мотивація – це моя особиста історія. У моїй родині є розстріляні, є воїни УПА, тому мені важливо не мовчати, а щось робити.

— О. Андрій. Я поділяю все те, що сказала пані Оксана, бо в певний момент я перейнявся її думками, позицією. Додам, що для мене «СпівДія» – це можливість саморозвитку, реалізації. Мені дуже цікаво приймати виклики і їх долати. Часом пані Оксана пропонує доволі складні твори, які потребують філігранного, професійного виконання, а нам потрібно адаптувати їх для невеликого товариства й подати так, щоб було гарно, викликало емоцію. Тому для мене мотивацією є особистий розвиток, а також можливість спільно долати виклики. І, звісно, показувати красу української пісні, самому залюблюватися в неї та залюблювати інших.

— Чому саме до вас має приєднатися наш читач і як це можна зробити?

— О. Андрій. Довгий час існувала думка, що я – маленька людина й буцімто нічого не можу зробити. Насправді воно абсолютно не так і всі ми можемо все. За таким принципом ми будуємо роботу в товаристві. Своїм прикладом хочемо показати, що навіть із села, маленької парафії, з невеликою кількістю учасників можна робити важливі та цінні речі й ділитися ними з іншими. Думаю, у серцях людей відгукнеться така мотивація.

— Пані Оксана. Ми відкриті до всіх, але мушу одразу сказати, що легко й просто точно не буде. Репетиції тривають допізна, збираємось у будь-яку погоду, ще й після робочого тижня. Просто є люди, які бачать щось гарне й хочуть це отримати. Але коли їм кажуть, що для цього спершу треба попрацювати, тоді виникають сумніви. В таких випадках я одразу скажу, що важливо, аби була готовність вчитися, досліджувати і любити своє. Всього іншого ми навчимо й з радістю підкажемо.

Автор: Наталія Бельзецька

Джерело