Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет.

Мт 2,13–23

У наступний день після Різдва Христового вшановуємо земних батьків Ісуса Христа – Йосифа і Марію. Це давня східна традиція після великих свят згадувати осіб, які тісно пов’язані з ними, відіграли важливу роль у житті Спасителя.

Пам'ять про Йосифа й Марії нагадує нам ціль приходу Ісуса на землю: відновити єдність, спільноту людини з Богом. Бог як спільнота: Отець, Син і Святий Дух становить основу всього всесвіту. Подібно спільнота подружжя, сім’ї, родини творить основу суспільства, життя на землі.

Адже кожна людина живе не лише для себе, а дбає про земні дари та наповняє світ добром, забезпечує потреби інших. Тому важлива складова міцного подружжя, сім’ї та кожної спільноти – це єдність, взаємна довіра.

Подружжя починається з любові двох осіб, яка провадить до взаємної довіри. Довіряти – означає проявляти відповідальність за свої обов’язки, доручену справу, добре виконати важливе прохання. Бо любов завжди вірна й відповідальна. Це бачимо на прикладі Йосифа та Марії, які зробили все необхідне для виховання Ісуса та виконання Його місії на землі – спасіння людства.

Подібно Господь будує спільноту з людиною, промовляє до неї через різні знаки: ангелів, сни, осіб, якими об’являє Свою любов. Коли відкриваємо їхнє значення, виконуємо дане нам доручення, то цим проявляємо довіру до Бога. Йосиф довіряв Богові, бо слухав голос Господній, виконував накази ангела, який з’являвся йому у сні. Марія довіряла Богові, слухаючи й виконуючи всі розпорядження Йосифа. Вона не дискутувала, не сперечалася з чоловіком, а завжди приймала й виконувала Божу волю. Їхня довіра Богові та між собою принесла великі плоди: Отець захистив Ісуса, Марію та Йосифа від переслідувань Ірода, допоміг втекти до Єгипту та щасливо повернутися назад. Тож бачимо, що хто довіряє Богові, тому Він допомагає і охороняє.

В одного батька оженився син. Відвідавши тата, він з жалем поглянув на батьків і сказав: ,,Ми з жінкою цілий час тримаємося за руки, ніжно дивимося одне на одного! Розповідаємо, яка сильна наша любов. Як би я хотів, щоб ви з мамою так само любили одне одного і відчували таке щастя!”

Батько відповів: ,,Щороку твоя любов дорослішатиме, наче дитина, якщо дивитимешся на нас. Наприклад, я кажу дружині, що люблю її, побачивши, як вона знову свариться з сусідкою. А вона каже, що любить мене, коли лагодить зі мною сіті. Ти ж знаєш, як мама не любить це робити”.

Проблема сучасного суспільства – це брак спільноти: живого, безпосереднього контакту між людьми у вигляді зустрічей і спілкування. Новітні засоби зв’язку переносять життя з реалій у віртуальний світ, де люди підтримують контакт між собою переважно письмово чи по телефону. Усе відносне, на слові, а не на ділі. Живуть у такому приватному світі. Але дуже мало зустрічаються, говорять особисто, безпосередньо, не дарують любов. Через відсутність живого спілкування між людьми бракує взаємного пізнання, довіри, єдності, гасне любов. Церква й народ як спільнота втрачають силу здобувати добро та боротися зі злом, захищати людське життя.

Самолюбний дух світу негативно впливає на віру й духовне життя. Люди практикують побожність як особисту справу, переживають молитву як обов’язок, традицію, вирішення справ, а не живу зустріч, розмову, єдність із Богом. Вони залишаються замкнені в собі, не відкривають серце на любов Ісуса та дію Святого Духа. Тому не бачать зміни в собі та в житті, не отримують душевного спокою, радості, світла надії.

Святий Йосиф і Марія мали відкрите серце для Бога й між собою, тому чули голос Господа, Який безпечно провадив їх у житті. Їхнє життя було наповнене присутністю Господа, жертвою любові для Бога й між собою і це вчинило їх щасливими. Хто не лише вірує в Ісуса, але живе в єдності з Ним, той знаходить щастя в житті. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело