Рейнгольд Глієр народився у Києві. Його батько походив із Саксонії, а мати мала польське коріння. Дід Глієра перебрався до Києва, де відкрив майстерню музичних інструментів. Батько композитора продовжив сімейну справу, однак сина цікавив більше звук, який видають інструменти, що виготовляли покоління його предків.

Під час навчання у Другій київській гімназії Глієр бере уроки гри на скрипці в аматорів-музикантів та студентів музучилища. У 1891 році вступає до Київського музичного училища, де навчається за класом скрипки. Згодом продовжив навчання в Московській консерваторії, однак не втратив тісний зв’язок з рідним Києвом. Канікули проводив на дачі у Святошині (тоді село, а нині мікрорайон Києва).

«Щорічні літні виїзди родини в село під Києвом, де, здавалося, саме по­вітря дзвеніло піснями, здружили мене з найбагатшим фольклором Ук­раїни, збагатили глибокими, незабутніми враженнями. Це була стихійна сила народного мистецтва, що мимоволі опановувала моєю свідомістю, формувала мої музичні уявлення», – писав у щоденниках Глієр.

Під час навчання у консерваторії отримав музичну премію Глінки – найбільш престижну тоді музичну нагороду в Російській імперії. Після завершення навчання у Москві, повертається до Києва. Після майже 50-річних намагань, у 1913 році в Києві з’являється консерваторія, а Глієр стає її викладачем.
За рік композитор очолив Київську консерваторію та був її директором до 1920 року. У період, коли Київ був захоплений більшовицькими бандами Муравйова, Глієр не лише зумів зберегти приміщення консерваторії, а й допомогти знаходити продпайки для її викладачів та студентів.

За час ректорства у Київській консерваторії, Глієр створив власну композиторську школу. Його учнями стали такі майстри, як Борис Лятошинський та Левко Ревуцький.

У 1920 році Глієр переїздить у Москву, де викладає у місцевій консерваторії. За три роки перебирається до столиці Азербайджану – Баку. Тут Глієр пише оперу «Шахсенем», де поєднує національну мелодику азербайджанського фольклору з класичними оперними канонами.

З початком німецько-радянської війни, Глієр перебирається у столицю Узбекистану – Ташкент. Тут композитор також працює над поєднанням узбецького народного мелосу з класичним звучанням: увертюра «Ферганське свято», опера «Лейла і Меджнун».

Однак, найбільшим натхненням для Глієра протягом усього життя була Україна та українські мотиви, зокрема творчість Тараса Шевченка. Глієр створив музику до вистави «Гайдамаки». До 125-річчя Шевченка створив симфонічну поему «Заповіт». Також Глієр працював з іншими українськими мотивами та створив симфонічний балет «Наталка-Полтавка» й «Чорноморці». Перед смертю композитор працював над балетом «Тарас Бульба».

Помер Рейнгольд Глієр у 1956 році у Москві. За місяць перед тим дав свій останній концерт – в Одесі. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві.