«Людина є вільною лише тоді, коли долає страх. Людина, обтяжена докорами сумління, не може бути вільною до кінця. Тому потрібно слідувати за голосом сумління», – на цьому наголосив Владика Володимир під час проповіді в неділю, 19 лютого, в Архикатедральному Соборі святого Юра

Владика Володимир зазначив, що у біблійному контексті (зокрема, старозавітному) багатство вважалося Божим благословенням: «Бути багатим у загальному було чи є добре. Прикладом є такі постаті як Авраам (Бут 13,1), Ісаак (Бут 26, 12-13), Яків (Бут 31, 16)».

«Євреї розуміли, що багата людина є благословенна Богом. Люди жили преконанням, що Бог дав людині все в цьому світі, який створив. Тому людина, в своїй сутності, вже є багатою, бо отримала завдання господарювати в цьому світі. Проблема тоді, коли конкретна особа бажає все собі привласнити, при цьому роблячи кривду іншим. Залежність чи жадоба багатства стає для неї пасткою. Бо тоді така людина не лише кривдить інших, але й ігнорує Бога», – продовжив Владика.

Повертаючись до євангельської сторінки, яка розповідає нам про багатого юнака, проповідник зазначив, що «тут може бути мова не лише про матеріальне багатство, але й про славу від людей. Цей чоловік вважається побожним, є свідомим Божого благословення, виконує заповіді Божі змалку, щоб перебувати в цьому благословенні. Але виконувати Божі заповіді виключно для того, щоб бути багатим – це не дуже перспективна дорога. Згаданий багач є надто впевненим у собі, що також насторожує. В даному випадку страх втрати багатства може відігравати не останню роль».
Пояснюючи цей фрагмент Євангелія, Владика сказав: «Бог діє в свій спосіб. Він цій людині, що насолоджується багатством і славою, яка практикує виконання заповідей, дає у серці відчуття, що чогось їй бракує. Людина відчуває внутрішній неспокій, шукаючи дороги спасіння. З цими відчуттями чоловік приходить до Вчителя з Назарету.

Ісус приймає, що людина виконувала заповіді, акцептує на людських стараннях, але пропонує те, чого прагне її серце. Тобто, дорогу спасіння.

Ісус хотів дати цьому чоловіку щось більше, кажучи: «Одного тобі бракує: іди, продай, що маєш, роздай бідним, і будеш мати скарб на небі, тоді приходь і йди за мною». Почувши це, чоловік засмутився. Не знаємо його подальшої долі, лише здогадуємося, як багато він втратив».
Владика Володимир зауважив, що для цього чоловіка виклик Ісуса був заважким, тому багатий юнак його відхилив: «Ісус, напевно, скеровував в його напрямку певне покликання, яке мало велику перспективу. Але воно було відхилене.

А Ісус реагує в такий спосіб, кажучи: Трудно багатому ввійти в Царство Боже, легше верблюдові ввійти крізь вушко голки. Ісус не критикує багатства, Він багатим співчуває. Бути багатим – не означає все мати. Кожна дорога, кожен вид покликання вимагає зречення. Пізнання власного покликання є певним процесом».

Порівнюючи часи Христа із сучасністю, Владика зауважив, що колись важливо було знайти доброго вчителя, сьогодні – молодь шукає швидше добрий університет, який дав би путівку в життя.
Божа ж педагогіка нас вчить, що «людина є вільною тоді, коли вона долає страх. Людина, обтяжена докорами сумління, не може бути до кінця вільна. Тому треба слідувати голосу сумління».

На завершення проповіді Владика Володимир запропонував вірним, прослухавши сьогоднішнє Євангеліє, відповісти собі на такі запитання:
Що я сьогодні особисто запитаю Ісуса?
Що потрібно мені для того, щоб дійти до цілі, тобто, до Царства Небесного?
Якою дорогою йти туди?

Джерело