Зеник – про життя і цей світ:

Тільки вчора ввечері, йдучи мокрими вулицями Личакова, я зрозумів, що народитися мною не було непрощеною помилкою.

Я раптом збагнув, що завжди був самотній і ніколи не міг покластися ані на батька-матір, ані на Бога, щоб доручити їм пошуки вирішень, хоча, підростаючи, я завдяки якійсь туманній вірі й читанню вкрай різноманітних книжок набув звички брати на себе тягар думок і відповідальності за свої вчинки.

Вчора ввечері, повертаючись додому і мокнучии під зливою, я дійшов висновку, що цей тягар припадає тільки мені. І тільки я відповідаю за свої успіхи і помилки. Мені знадобилося 20 років, щоб збагнути це.

Незважаючи на кілька натяків, я й далі не маю ані віри, ані священників, ані загальновизнаних кодексів, які б вирівняли мені шлях невідомо куди. Почуваюсь старим і пані з косою запросила мене йти за нею.

Сподіваюся, ти чуєш мене й розумієш, що я почуваюсь покинути, самотнім і страшенно тужу за тобою.