Христос рождається!

Дорогі брати і сестри!

Ось уже другий рік поспіль наша Церква святкує Різдво разом із більшістю християнських Церков світу 25 грудня — за григоріанським, точніше, новоюліанським, календарем. Зауважмо, що раніше ми також святкували Різдво 25 грудня, однак за старим стилем, тобто за юліанським календарем, що відповідало 7-му січня нового стилю. Цікаво, що християни почали святкувати Народження Ісуса Христа як окреме свято у визначену дату щойно в ІV ст. До цього відзначали Різдво Спасителя разом із Богоявленням або в різні дати в окремих спільнотах. Однією з причин святкувати Різдво саме 25 грудня була боротьба з язичництвом: у Римській імперії 25 грудня святкували день народження Сонця непереможного — коли після зимового сонцестояння починав збільшуватися день.

Аргументацію, чому Христова Церква постановила вшановувати Різдво
Ісуса саме в день найбільшого язичницького свята, найкраще сформулював святий Августин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив».

У Східній Церкві активно запроваджували святкування Різдва Христового 25 грудня три святителі — Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий. Остаточно дату Різдва — 25 грудня — схвалив і затвердив Третій Вселенський Собор в Ефесі 431 року.

Свято Різдва Христового має глибокий духовний вимір. Святкуємо невимовне — народження Слова («Слово Отчеє взяло на ся тіло!»). Боже Слово народжується і для Всесвіту, і для кожної християнської душі окремо. Це диво, Господня таємниця. Перед Його приходом ми намагаємося приготувати печери своїх душ: позмітати павутиння гріхів, принести пахучого сіна добрих справ, зігріти стіни гарячим подихом молитов. І відтак разом з ангелами прославити Воплоченого Бога. Слово Отця, наче сонце, освітлює печери наших душ. І вони стають затишними домівками, де панує любов.
Де панує щастя перебувати з Ним. Перебувати з Ним, щоб не боятися вийти з тої колись холодної печери нашої душі, що стала теплою домівкою, зігрітися коло Нього настільки, щоб нести тепло любови у світ, в якому війна.

Божа педагогіка провадить нас до святости. Дорога далека. Особливо в час жорстокої війни. У цьому числі часопису ви прочитаєте, дорогі читачі, про феномен Різдвяного перемир’я під час Першої світової війни і про те, чому таке перемир’я малоймовірне в російсько-українській війні сьогодні.

Молімося і просімо Воплочене Слово просвітити розум нападників, зупинити їхню нищівну ходу й зігріти нашу землю справедливим миром. Колись чекісти вбили українського композитора Миколу Леонтовича — але його «Шедрик» став окрасою Різдва в західному світі, тепер російська армія спаплюжила Покровськ, де Леонтович працював над «Щедриком», — але ми віримо, що рано чи пізно в мирному українському Покровську пролунає наш знаменитий «Щедрик».

Також у цей Різдвяний час подякуймо Господеві за те, що Україна стоїть, що наші воїни боронять Божу правду, хоч перебувають у пекельних умовах, що на позиціях лунають колядки й різдвяні віншування, попри гуркіт вибухів і свист куль. Пам’ятаймо, що навіть кутя і пампухи, голубці та вареники, допроваджені до захисників, — це служіння ближньому, це голос, тихий чи гучніший, на прославу народженого Спасителя.

Із Різдвяної події можемо винести ще один урок, можливо, цілком несподіваний, оскільки дуже практичний. Бог навчає нас бути послідовними, готувати події і готуватися до них: спочатку Архангел Гавриїл з’явився Діві Марії і попередив її про Непорочне Зачаття, потім він попередив про це Йосифа, а в час самого Різдва світло осяяло пастухам дорогу до печери, небесне військо ангелів підтримувало цю подію і т. д. Божа педагогіка діє неустанно, просімо в Господа розуму, щоб її відчитувати.

Тож плануймо наші дії з Божою поміччю, працюймо, молімося, плекаймо Різдвяне світло в наших серцях і щиро вірмо, слідом за Митрополитом Андреєм Шептицьким, у добру долю України: «Причина смутку перемине, і настане день радости». Адже

Христос народився!
Славімо Його!

Ієромонах Христофор ГАНИНЕЦЬ ЧСВВ,
головний редактор

Джерело