* * *

Отак живу: як мавпа серед мавп

чолом прогрішним із тавром зажури

все б’юся об тверді камінні мури,

як їхній раб, як раб, як ниций раб.

Повз мене ходять мавпи чередою,

у них хода поважна, нешвидка.

Сказитись легше, аніж буть собою,

бо ж ні зубила, ані молотка.

О Боже праведний, важка докука —

сліпорожденним розумом збагнуть:

ти в цьому світі — лиш кавалок муки,

отерплий і розріджений, мов ртуть.

* * *

Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра —

даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!

Догоряють українські ватри,

догоряє український веськрай.

Моя дорога догоряє,

спрагою жолобиться душа.

Як Господь нас оком поминає,

тоді, болю, грай без кунтуша!

Василь Стус, 1968р.

Джерело