Три роки від дня визволення Чернігівщини. У ті дні не було салютів – було багато горя. Що я побачив у деокупованих громадах?

Нелюдські злочини. Звірства. Вбивства.

Ягідне – малесенький підвал, де живі сиділи поруч із мертвими, там були діти і літні люди. У підвалі майже місяць утримували понад три сотні цивільних. А поверхом вище, в будівлі школи, розмістилися окупанти. Собі вони привезли сотні банок розсольнику й іншу русняву провізію. А наші люди повільно вмирали в підвалі, голодними. Це все, що треба знати про росію.

Довжик. Росіяни катували, розстріляли і закопали трьох братів Куліченків. Одному вдалося вижити і вибратися з могили.

Лукашівка. Брати Бутусіни – етнічні росіяни, які захищали наше українське село, полягли там назавжди. Ще раз – етнічних росіян вбила армія рф у бою за Чернігівщину. Тоді загинули не тільки брати Бутусіни.

Нові Боровичі. Росіяни викрали старосту Анатолія Сірого. Його доля досі невідома.

Список населених пунктів Чернігівщини і злочинів, які там здійснювали росіяни, надто довгий. На жаль.

Біль і лють. Це все, що я відчував тоді.

Ніколи, ніколи не назвіть їх братами! Завжди памʼятайте і розкажіть дітям: росія – зло.

Чернігівщина вистояла, бо наші люди стійкі і сміливі. Бо наші Сили оборони – міць.

Дякую людям, які попри все, не змінили український стяг на російський триколор. Дякую ЗСУ. Дякую людям, які голіруч зупиняли російські танки. Дякую фахівцям, які забезпечили роботу медичної галузі. Дякую фантастичним волонтерам. Дякую керівникам громад, старостам, усім нашим людям. Чернігівщина – північний форпост. Український форпост🇺🇦 Вже 3 роки.