Це історія про місце, яке об’єднало громаду, стало осердям молитви, зцілення і пам’яті.
З 1995 року «Джерело на Небесах» у селі Вороняки обростає не лише каменем і квітами, а глибоким духовним змістом. Із нього бере початок «Стежка героїв» — маршрут, що поєднує святиню, криївки, повстанські могили, старовинні джерела і щорічні виконання пісень борців за волю України.
Це — жива історія. Це — дорога віри і вдячності. Про неї розповідає о. Михайло Смолінський, парох с. Вороняки, що біля Золочева.

Початок: джерело, що об’єднало громаду

— У 1994 році я вперше почув назву «Джерело на Небесах», — розповідає о. Михайло Смолінський, парох храму Жінок-мироносиць у с. Вороняки. — Вже сама назва викликала цікавість. Тож вирішив піти туди разом із молоддю та дітьми нашої парафії у селі Вороняки. Коли прийшли, побачили джерело під вербою. Люди з навколишніх будинків часто приходили туди з відрами по воду — набирали її щодня.

Згодом виникла ідея організувати спільну молитву біля джерела. Вибрали дату — 7 липня 1995 року. Прийшли віряни з Вороняк, Залісся, Ясенівця, з інших сіл, а також зі Золочева. Це була справжня духовна подія.

Під час цієї спільної молитви ми посвятили воду. Люди розповідали про її цілющі, лікувальні властивості.
Таку молитву ми проводили також упродовж наступних років — 1996, 1997 і 1998.

Облаштування святого місця

У 1999 році парафіяни вирішили краще організувати це місце — розчистили територію, зробили прямокутний, ніби колодязь із каменю, накриття, поставили хрест, насадили квітів. Головним днем спільної молитви на цьому місці залишили Різдво Івана Хрестителя, причому святкування починали ще з вечора, щоб відвернути людей від поганських звичаїв святкування Івана Купала.

Упродовж наступних років було багато ідей та ініціатив щодо облаштування цього місця — може, капличку збудувати, може, розчистити потік джерела…
До реалізації цієї ідеї взявся пан Володимир Міськевич зі своєю родиною та своєю фірмою «Скіф».
Вони облаштували це місце так, як ми його бачимо зараз. Тепер це цілий духовний комплекс.

Це місце притягувало до себе ще в радянські часи. Старожили розповідали про це, і я сам це досвідчив — вода допомагає при проблемній шкірі.
Один чоловік зі сльозами на очах поділився зі мною, що мав проблеми з печінкою. Щодня приходив сюди, молився вервицю, працював біля джерела, набирав собі ще воду додому і йшов. Він одужав — і каже, що це завдяки вірі та цій воді.

«Стежка героїв» — шлях молитви й пам’яті

Згодом ми розробили цілий маршрут, який уже затверджений на державному рівні — «Стежками героїв». Він має 11 км і розпочинається біля залізничного вокзалу у с. Вороняки, проходить через «Джерело на Небесах» і завершується далеко в лісі, в урочищі Макогін.
Коли ми прокладали цей маршрут — так дав Господь — знайшли захоронення воїнів УПА і їхні криївки. Минулого року одну з цих криївок ми відновили до такого вигляду, як вона була колись. У жовтні її освятив владика Володимир.

Завершується маршрут Хресною дорогою і символічною могилою «Борцям за волю України». На шляху цього маршруту є прекрасний храм Жінок-мироносиць, площа Українських патріархів, криївка-схрон, де під час війни переховувався сільський староста з родини Міськевичів (там він і загинув зі своїм сином і ще двома зв’язковими — рідними братом і сестрою — від рук НКВДистів).
У цій криївці ми плануємо організувати музей, де можна буде дізнатися про історію та людей, які її тут творили у свій час. Ми вже почали звозити туди експонати.

Також «Стежка героїв» проходить через дуже гарний підвісний міст. На маршруті вже відзначено місце, де відбувся останній бій хлопців з нашої повстанської армії з НКВДистами. Далі — місце, де ми також відшукали могилу наших двох воїнів УПА і перезахоронили їх у братській могилі на цвинтарі с. Вороняки.
Далі маршрут проходить власне через «Джерело на Небесах».
Потім ідемо повз озеро Хомиха і прямуємо в бік так званого Темного лісу. Там ми відшукали криївку-боївку, дорога до якої веде через різкий підйом у місці, яке в народі називаємо «п’єц».

Одразу після крутого спуску, біля старого дуба, який уже впав, ми знайшли захоронення сотника УПА Богдана Захарківа («Мореля»). Його було перезахоронено біля батька, отця Онуфрія Захарківа — нашого греко-католицького священника зі села Гологори. А на маршруті на цьому місці поставили пам’ятний хрест.
Неподалік є також криївка-бункер, яку ми відреконструювали: до неї можна зайти і побачити, в яких умовах жили наші хлопці — деколи навіть упродовж місяців.

Урочище Макогін — місце живої історії

Далі йдемо чудовими краєвидами через Панську долину — і потрапляємо в урочище Макогін. Там у 2015 році ми також розчистили і впорядкували джерело. Це дуже гарне місце. Зараз там є капличка і високий тризуб, також купіль зі статуєю Христа і ангелів. Усе це зробила і пожертвувала родина Володимира Міськевича.

15 червня 2025 року ми освятили також пам’ятний знак на місці колишнього хутору «Макогін», де мешкали принаймні чотири українські родини, про які ми знаємо, і які були частково виселені, частково — замордовані у 1947 році.

Далі стежка веде до пам’ятного кам’яного хреста (спочатку був дерев’яний), на якому написано:
«Тут загинули воїни УПА. 1944 рік. Вічна їм слава! Очевидець».
Хоча самих поховань тут не було знайдено (пошукові роботи проводили представники обласної організації «Пам’ять»), однак була знайдена кераміка, яку археолог Михайло Филипчук і його син Андрій (який нещодавно загинув на війні) відносять до X–XI століть.

Вже шість років поспіль у неділю Всіх святих українського народу в цьому урочищі Макогін ми проводимо фестиваль стрілецької і повстанської пісні.

Завершення

Віднайдення і збереження усіх цих пам’яток — ми робимо не лише для нас, але й для наших нащадків.
Щоб усі ми знали свою історію, цінували свій край, любили свою природу і дякували Богові.
Велике значення має, що ми всі разом з вірою приходимо туди, щоб єднатися в молитві і разом могти протистояти цьому злу, цій навалі, які знову прийшли, щоб руйнувати і нищити все на нашій землі.
Щоб ми цінували нашу історію, наше надбання, дорожили ним, захищали і зберігали.

Підготувала Юлія Козіброда

Джерело