Як українці заявляють про себе в діаспорі

Мирослава Фоллбек

артвикладачка, журналістка

 

Я хочу розповісти вам історії трьох українців, які вимушено покинули Україну, але не втратили себе. Ці творчі особистості зуміли перетворити чужину на простір можливостей, а особисту драму – на поштовх до дій. Вони – не зірки екранів, не публічні лідери, проте їхні вчинки надихають. Вони – ті, хто закотив рукави і сказав собі: “Я не здамся. Я буду працювати. І не забуду, хто я.”

Війна змусила їх залишити все: домівки, звичне життя, улюблену роботу, друзів і рідні вулиці, що колись здавалися такими безпечними. Вони не планували переселення, не шукали кращої долі за океаном. Однак, після початку повномасштабної війни, опинившись у новій країні – без опори, без чітких планів, але з гідністю та внутрішньою силою – почали все з нуля.

Останні роки українська діаспора в США стала ще чисельнішою. Новоприбулі українці шукають шляхи реалізації своїх талантів і професійних навичок в нових умовах, відкривають власні бізнеси, продовжують творити, навчатись, допомагати й  волонтерити. І кожне їхнє, бодай маленьке досягнення – це доказ того, що навіть далеко від Батьківщини можна залишатися її голосом, її серцем, її надією.

Їхні голоси – це голоси нової української сили за кордоном. Тихої, але потужної.

Роман Ващук. Голос, що несе надію через океан

Роман Ващук – український співак, композитор, ведучий, організатор міжнародних фестивалів за підтримки Міністерства культури України та Департаменту культури. Його пісні добре знайомі українській публіці: вони звучать на радіо, лунають на великих сценах, несучи слухачам віру, надію й натхнення. Роман активно займався благодійністю, громадськими ініціативами та культурними проєктами в Україні. Його творчість завжди мала глибоке духовне наповнення, бо він – людина віри, і це звучить у кожному його творі.

26 лютого 2022 року національна хокейна команда “Seattle Kraken” запросила Романа виконати гімн України перед матчем на знак підтримки нашої країни. Близько двадцяти тисяч глядачів слухали гімн стоячи; велика кількість національних телевізійних каналів та інтерв’ю після виступу стали можливістю розповісти про війну в Україні мільйонній аудиторії. Цей виступ став першою публічною підтримкою України на території США під час великої спортивної події. Для Романа це була велика честь і ще один привід розповісти всьому світу про свою країну.

Сьогодні Роман продовжує творити й розвиватися. Він записує нові пісні українською мовою, які звучать на радіостанціях в Україні. Серед них – композиція “Шанс”, яка дарує слухачам надію та духовну підтримку. Особливою подією стало створення пісні “My Face” – саундтреку до голлівудського фільму, прем’єра якого очікуємо влітку 2025 року. Цей проєкт став новим викликом і можливістю розширити горизонти української музики.

Роман активно підтримує Україну з-за кордону через участь у благодійних концертах, фестивалях та громадських заходах. Він виступає на подіях, організованих українською діаспорою та американськими проєктами. Співак співпрацює з Асоціацією українців штату Вашингтон, Українським центром, почесним консулом Валерієм Голобородьком. Його голос не раз лунав на святкуваннях Дня незалежності США, де йому довіряли виконання гімну цієї країни.

“Українці – сильний народ. У нас – велична історія, гідність і віра, – ділиться Роман. – У цей темний час повномасштабної війни ми маємо гуртуватися, молитися, бути вдячними Богові й країнам, які нас прийняли. Вдячність відкриває нові горизонти”.

Пісня “Дякую”, яку Роман записав два роки тому, сьогодні вже звучить у виконанні різних артистів у багатьох країнах. Це – гімн життя. “Кожен має пройти свою пустелю, але з вдячністю легше подолати цей шлях”, – говорить співак. Цю пісню написав друг Романа, пастор Вадим Калацей, її полюбили слухачі з усього світу. Це гімн вдячності, що став символом життєвої сили, надихаючи українців не втрачати віру навіть у найважчі часи.

Пісня “Україна одна” відомого автора Андрія Демиденка, записана у дуеті з народною артисткою України Оксаною Білозір, прозвучала на сценах фестивалю “Співай рідною” в Каліфорнії та інших штатах, викликаючи сльози й щирі аплодисменти.

Роман не просто адаптувався в Америці – він став частиною великої місії: об’єднувати українців і ділитися світлом через пісню. І, мабуть, найголовніше – нагадувати кожному з нас, що навіть далеко від дому ми можемо бути корисними, впливовими й неймовірно сильними.

Анастасія Іванова. Українська дизайнерка, яка заснувала бренд у Нью-Йорку

Анастасія Іванова – fashion-дизайнерка, яка все своє свідоме життя присвятила створенню модного одягу. Її шлях розпочався з невеличкого ательє у Києві, участі в Ukrainian Fashion Week та поступово переріс у власний бренд із повноцінним виробництвом в Україні.

Розвиваючи міжнародний напрям, Анастасія навчалася та проживала у Парижі, де здобула освіту в Istituto Marangoni (Paris School of Fashion), а згодом – у Нью-Йорку, навчаючись у Fashion Institute of Technology. Саме там вона почала масштабувати свій бренд на американському ринку, беручи участь у New York Fashion Week.

Останні вісім років Анастасія жила в Україні, поєднуючи розвиток бренду з материнством. Однак доля знову привела її до Нью-Йорка – вже в новому статусі: як підприємиці та мами трьох доньок.

Після початку повномасштабної війни її родина, як і багато інших, зіткнулася з вибором. У перші дні Анастасія, як мама, взяла на себе відповідальність за безпеку дітей – тоді їх було двоє – і переїхала до Європи. Париж, знайоме місто з часів навчання, став тимчасовим прихистком. Навіть у такий непростий час вона відкрила демонстраційний зал українських дизайнерів у серці французької столиці.

Майже півтора року вони провели у Франції, після чого повернулися до Києва, де під час тривог і обстрілів народилася третя донечка. Але наприкінці 2024 року родина ухвалила важке, але необхідне рішення – емігрувати до США заради безпеки дітей і стабільного майбутнього.

У Сполучених Штатах Анастасія Іванова поступово відбудовує свій бренд. Вона відкрила оновлений онлайн-магазин, адаптований під американський ринок.

Її колекції представлені на Etsy та Amazon, проте це не мас-маркет – це лімітовані, вишукані речі, що зберігають естетику й душу. Паралельно Анастасія веде блог про фешн-етикет в Instagram, де ділиться своїм баченням елегантності у щоденному житті мегаполісу, поєднуючи ролі мами, дружини та підприємниці. У планах – відкрити власний магазин у SoHo, і хоч шлях до мети не швидкий, вона впевнена: маленькі фундаментальні кроки обовʼязково приведуть до великого результату.

Підтримка України залишається для Анастасії важливим особистим і професійним пріоритетом. Частину прибутку вона регулярно спрямовує на допомогу туди, де найнеобхідніше.

Говорячи про адаптацію, Анастасія Іванова підкреслює: життя в Америці – не про комфорт. Тут потрібно багато працювати, тримати фокус і мати внутрішній стрижень. Навіть у складні моменти вона не втрачає своєї мети.

Анастасія переконана: якщо зберігати любов до своєї справи й віру в те, що навіть маленькими кроками можна досягти великого. Бо коли ти несеш у собі радість і віру – шлях стає легшим.

Ірина Бублик. Візажистка, яка знайшла новий дім і зберегла свою справу в США

Ірина Бублик – професійна візажистка з Києва, яка ще до війни працювала не лише як б’юті-експерт, а й як натхненниця для багатьох жінок. Її студія в центрі столиці була місцем краси, турботи та підтримки. Ірина створювала образи для важливих подій, проводила індивідуальні майстер-класи з макіяжу, а також організовувала зустрічі для жінок із психологами, стилістами й коучами. Для неї макіяж завжди був чимось глибшим, ніж просто зовнішнє. Це був спосіб допомогти жінкам відчути впевненість у собі, зрозуміти свою внутрішню та зовнішню красу й силу.

Початок повномасштабної війни став для Ірини справжнім потрясінням. У перші дні ракета впала всього за 200 метрів від її студії. Це був сигнал, що навіть центр великого міста вже не є безпечним місцем. Було страшно, тривожно, розгублено. Деякий час вона залишалась в Україні, допомагала близьким і підтримувала армію. Однак, Ірина прийняла важке рішення виїхати з країни, аби зберегти здоров’я та мати змогу продовжувати улюблену справу.

Сьогодні Ірина живе в США, де розвиває новий етап своєї кар’єри. Дівчина здобула місцеву ліцензію, що дозволяє офіційно працювати у сфері краси та пройшла адаптацію в новій культурі, долаючи мовний барʼєр і заново знайомлячись із правилами сервісу. Працювала в американській компанії, щоб краще зрозуміти локальні особливості, а згодом повернулася до незалежної практики: розбудовує власний бренд, набуває клієнтів, працює на зйомках.

Ірина не просто зберегла свою професію, вона зробила її місточком між Україною та новим світом. Вона свідомо працює з українськими фахівцями – дизайнерами, копірайтерами, помічниками – і підтримує український бізнес, купуючи товари та послуги саме з Батьківщини. Окрім того, регулярно донатить на допомогу дітям та тваринам в Україні. Це її спосіб бути причетною, навіть перебуваючи за тисячі кілометрів.

Ірина впевнена: неважливо, де ми живемо. Головне, щоб ми залишалися собою, не втрачали зв’язку зі своїм корінням й не боялися жити далі. Її слова підтримки особливо щирі: “Не порівнюйте себе з іншими. Кожен має свій ритм і свій шлях. І пам’ятайте – ми поруч. Ми одна велика сила, навіть якщо розкидані по всьому світу”.

 

У кожній з цих історій – особливий шлях, непростий і водночас натхненний. Роман, Анастасія, Ірина дуже різні, але їх об’єднує головне: вони не здалися, не втратили своєї віри й своєї ідентичності. Вони не лише адаптувалися в новій країні, а й стали тими, хто формує новий образ українців за кордоном – сильних, професійних, творчих, здатних нести цінності рідної культури в новий світ.

  

Джерело