Від дитячих прогулянок лісом поруч із зубрами до окопів під Бородянкою, а потім знову до природоохоронної роботи – такий шлях Михайла Доридора. Еколог у другому поколінні, учасник двох українських революцій і ветеран війни з позивним «Еколог», він присвятив життя збереженню «Цуманської пущі».

Сьогодні Михайло не лише розробляє туристичні маршрути Волинню, а й допомагає побратимам через природотерапію.

Михайло Доридор – провідний фахівець з рекреації Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща». Уродженець Ківерців, еколог за освітою, воїн-захисник.

Михайло народився і виріс у Ківерцях. Змалку його оточував ліс у буквальному сенсі, адже його дитинство минуло поблизу села Муравище. Розповідає, що бувало, зубри ходили по городах, поруч був ліс, наповнений дикими звірами, та пасіка. Його батько, Федір Андрійович Доридор, працював інспектором з охорони навколишнього середовища. Саме він й прищепив Михайлові любов до довкілля.

«У дитинстві я іншого світу не знав. Мій батько працював екологом. Після розпаду радянського союзу, коли створили службу, він брав мене з собою, розповідав про рослини, тварин, і в чому унікальність нашої  природи. Я вже тоді розумів, що вужа не треба боятися, а природу – берегти», – пригадує Михайло.

Нині Михайло Доридор здобуває ще й другий фах – психолога, адже хоче глибше розібратися у собі та підтримувати ветеранів за допомогою природотерапії. Особливу увагу чоловік приділяє проблемі ресоціалізації захисників у суспільстві, над якою й планує працювати, адже прагне допомагати іншим знайти себе, відчути свою потрібність. Аби здійснити, з його слів, «перехід від екології довкілля до екології душі».

«Я теж не був ні воїном, ні кадровим військовим. Таке враження, що герої потрібні лише мертві. Ні, герої – це й ці хлопці, хто повернувся з війни. Це справжні герої. А говорять тільки про тих, хто загинув. Насправді воно не так, як здається», – каже ветеран.

Батько Михайла, Федір Андрійович Доридор стояв і біля початків створення Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща». Він згуртував громадськість і працював над тим, щоб надати цим територіям природоохоронного статусу. Сьогодні у сфері екології активно працює і син.

«Батько працював на Ківерцівщині інспектором з природоохоронної справи. Він зумів ініціювати, організувати навколо себе громадськість і природоохоронну спільноту, яка стала рушійною силою для створення Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща». Створення парку розпочали у 2000 році, а батько був ініціатором та зумів організувати навколо себе громадськість», – пояснив чоловік.

Однак на життєвому шляху Михайла не лише природознавство. Чоловік був активним учасником Помаранчевої революції 2004 року, а потім й Революції Гідності – 2014.

До повномасштабного нападу росіян герой розповіді понад шістнадцять років працював у Ківерцівському центрі еколого-натуралістичної творчості, де й вів гуртки екологічного спрямування. Після оптимізації закладу перейшов на роботу в «Цуманську пущу». Але не встиг попрацювати довго – почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну.

За його любов до природи та й професійну діяльність, на війні мав позивний «Еколог».

«На війні у мене були випадки, пов’язані з дослідженням природи. І до цієї пори хлопці присилають із фронту фото рідкісних птахів, рослин, комах. Це речі, які у пеклі війни допомагають зберігати людяність, адже це теж те, що ми захищаємо, і воно тут, поряд», – каже Михайло.

Також чоловік відзначає, що в умовах війни, нелегких часів у суспільстві склалося небезпечне враження, ніби війна – це справа лише тих людей, які безпосередньо на ній або воювали там. Та зауважує, що тил живе окремим життям, сприймаючи війну як щось далеке, хоча насправді це має стосуватися кожного громадянина, адже ворог на завойованих територіях не залишає нічого – знищує, руйнує всю історію народу.

Михайло Доридор переконаний, що перемога можлива лише за умови об’єднання нації, наголошуючи на необхідності згуртування. Адже війна не може бути справою лише окремих людей чи волонтерів. 

Уже будучи у статусі ветерана, Михайло проводив зустріч для побратимів у Жидичинському монастирі, тоді якраз і перевірили один із майбутніх туристичних маршрутів у Цуманській пущі.

«Один із радистів на тій зустрічі згадав таку ситуацію: «Сиджу на нулю. Дивлюся, черепаха повзе, я її взяв і відкинув, а вона й перевернулася. Згадав тебе, а ти б поліз. Поліз і я, під обстрілом, перевернув її назад, щоб вона змогла рухатися», – пригадує Михайло.

Михайло повернувся до Нацпарку та активно взявся до роботи, зокрема організовує маршрути для туристів, які пролягають Пущею. Саме тут відвідувачі можуть дізнатися про особливості природи, яка нас оточує.

«Ми не просто створюємо маршрути, ми проводимо моніторинг їхнього стану, прохідності, змін у природному середовищі. Це – постійна жива робота», – зазначає Михайло.

Окрім «Горинських крутосхилів», найбільш популярні серед любителів природи й екологічні стежки «Над Путилівкою», «У Пущі», «До Запрєтки», а на етапі відкриття  – «Сосновий бір».

«На території нашого Національного парку я працюю провідним фахівцем із рекреації у відділі еколого-освітньої роботи та рекреації. У Пущі діє 14 маршрутів: водних, вело, авто та пішохідних. Основну роботу в питанні розробки цих стежок та маршрутів зробили колишній начальник відділу Павло Савчук – великий ентузіаст, природолюб та його команда», – каже еколог.

Наприклад, веломаршрут «Старі шляхи Ківерцівщини» починається з Луцька або Небіжки, йде через Жидичинський монастир, крутосхили на річці Стир, нову екологічну стежку «Сосновий бір». Далі пролягає через масив лісу поміж селами Клепачів, Озерце, Дачне, Жабка. А вже далі йде Старим ківерцівським шляхом, Панським лісом й по над маєтком Габріели Запольської – до Луцька. Загальна його протяжність 35 кілометрів. Саме пан Михайло дообстежив, виділив та опрацював цей маршрут, аби обрати найкращі та найбезпечніші місця для велоподорожей.

Під час екскурсій по тій чи тій стежці, Михайло розповідає не лише про флору й фауну, а й ділиться знаннями з історії краю. Наприклад, часто можна почути  про перші поселення на території Пущі, діяльність УПА, сліди монарших з’їздів і козацтва або війни та інші історичні процеси, що відбувалися на території Парку.

«У мене улюбленого маршруту немає, я люблю всю природу, наш парк. Тут я майже кожного дня, але він мені відкриває щось нове й нове: то побачу якусь червонокнижну рослину, орхідею нашу волинську, то якийсь метелик червонокнижний трапиться, то птах прилетить, то звір цікавий», – розказує Михайло.

Поблизу на території сусідньої Рівненщини є й інші перлини природи.

«Найцікавіше проводити екскурсії дітям. Середній шкільний вік – найкращий. Вони слухають, захоплюються, запам’ятовують. Під час таких походів формуємо ставлення до природи. Це і є екологічна освіта», – наголосив Михайло.

Також парк проводить екскурсії до урочища Мочулки – затопленої території в заплаві річки Путилівка. Це унікальне місце для спостереження за птахами. Там можна побачити багато навколоводних та водних видів птаства та земноводних. Тож Михайло вважає, що місце, на перспективу, цікаве для створення майданчика для спостереження за птахами.

Окрім екскурсій, серед заходів з екологічної освіти, Михайло виділяє й толоки та різноманітну співпрацю із місцевими закладами культури та освіти.

«Толоки – це одна із форм екологічної освіти, коли учасники цих заходів, самі через свою безпосередню участь розуміють, що таке сміття, шкоду від нього, види та методи сортування. Я думаю, і глибоко надіюся, що після того, як учасники приберуть певну ділянку лісу, то більше не будуть собі дозволяти засмічувати природу. Співпрацюємо й з «Центром позашкільної освіти», школами, музеями», – поділився Михайло.

За матеріалами: Еко.Район

Джерело