Якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.

Мт 18,23–35

Притча Ісуса про немилосердного боржника – це наука про любов ближнього. А зокрема про два її прояви: милосердя та прощення. Цією притчею Ісус навчає нової любові, яка є милосердна, співчутлива, вміє прощати. Основою духовного життя, освячення й спасіння є заповідь любові: Бога понад усе й ближнього як себе самого. Із нашої любові до Бога народжується любов до ближнього. Про це пише апостол Іван: ,,Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому. Хто любить Бога, той нехай любить і ближнього свого (1Йо 4, 16,21). Небесний Отець, Який є нашим Творцем і Любов’ю, джерелом життя й любові, Він може наповнити нас правдивою любов’ю, яка допоможе по-справжньому любити себе і ближніх. Аби дати добро комусь, треба мати його. Цю правду виражає українське прислів’я: ,,Маєш у торбі, сядеш на горбі”. Тому Ісус каже: ,,Прощатиме братові своєму з серця свого” (Мт 18,35). Для цього треба пізнавати Бога та Його любов, мати довіру до Нього, яка дає Господу можливість наповнити нас Своєю любов’ю. Що маємо в серці, те проявляємо потім словами та вчинками.

Притчею про немилосердного слугу Христос нагадує про важливе завдання духовного життя: пізнавати правду про Бога та Його любов. У світлі цієї правди ми пізнаємо гідність людини, себе та ближнього.

Любити когось – це наслідувати Христа, який є прикладом любові, милосердя та прощення.

Тільки правдива, Божа любов уміє прощати та проявляти милосердя. Досконалу любов Ісус об’явив Своїм життям: прощав людям гріхи, проявляв милосердя до грішників, співчуття й доброту до убогих. Коли навчимося любові від Ісуса, тоді зможемо любити людей, дарувати їм милосердя й прощати їхні провини.

Кожний із нас завжди очікує милосердя, розуміння, доброзичливості від інших людей, позитивного ставлення до себе. Цього самого очікують також інші від нас. Бо ж всі ми, люди, дуже подібні, маємо такі самі потреби. У притчі цієї неділі Бог закликає виявляти милосердя через прощення. Тому виявляти милосердя до ближніх, означає заліковувати їхні рани, чим би вони не були спричинені.

Осіннього дня Михайло їхав безлюдною дорогою. Раптом побачив на дорозі ,,Мерседес”. У ньому сиділа літня жінка. Він зупинився і попрямував до авто. Жінка була дуже сумна, розгублена, бо тривалий час ніхто не зупинився біля неї.

,,Мене звати Михайло, – промовив той. – Я допоможу вам. Пересядьте поки що в моє авто – там вам буде трохи тепліше”. Оглянувши машину, він зрозумів, що тріснуло колесо. Михайло швидко поміняв його. Підійшовши до жінки, усміхнувся й сказав, що машина готова, можна їхати. Жінка запитала: ,,Скільки я винна вам за роботу?” Михайло відповів: ,,Ви нічого мені не винні. Я просто допоміг у важку хвилину тому, хто цього потребував. Бо ж тільки сам Бог знає, скільки разів мені самому допомагали раніше люди. Якщо ви дійсно хочете мені віддячити, то наступного разу, коли побачите людину в скруті, допоможіть їй і згадайте про мене”.

Жінка подякувала й сіла в машину. За декілька кілометрів побачила ресторан. Вона зайшла в нього зігрітися і перекусити. Дівчина, що обслуговувала її, ласкаво посміхнулася, хоч увесь день провела на ногах. Було видно, що ні робота, ні вагітність не позбавили цю дівчину привітності. З’ївши вечерю, жінка заплатила за неї великою купюрою. Поки дівчина пішла за рештою, пані хутко вийшла з ресторану. Повернувшись, дівчина побачила, що жінки не було.

Вона оглянула столик і знайшла на ньому записку: ,,Ви нічого не винні мені. Хтось допоміг мені сьогодні – так само, як і я вам. Якщо ви справді хочете мені заплатити, то не дозвольте ланцюжкові любові обірватися на вас”. Дівчина дивувалася, як ця пані могла дізнатися про те, наскільки потрібні були гроші їй та її чоловікові.

Коли йде мова про стосунки між людьми, то ми буваємо вимогливі до інших, кожному порахуємо всі його провини, усі його недоліки, вади. Можна сказати, що ми є фахівцями з оцінки учинків інших, суддями для інших, а себе дуже часто виправдовуємо, є адвокатами для себе. Наші аргументи певною мірою видаються нам слушними. Проте Господь учить нас: чого ми хочемо, того й інші хочуть, чого ми не хочемо, того й інші не хочуть.

Отож, чого очікую від інших, вони очікують від мене, маю чинити їм. Хто правдиво любить себе, той зможе любити й ближніх. Любов у вигляді милосердя й прощення наново зближає, єднає осіб між собою та з Богом, відновлює почуття щастя в душі. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело