У катехизі під час загальної аудієнції, коментуючи євангельський уривок про учнів з Емауса, які розпізнали воскреслого Ісуса, Папа Лев XIV вказав на те, як воскресіння проявляється у смиренний спосіб і як Христос відкривається саме у найважчі моменти життя.

«Якщо замислитися над євангельськими розповідями, то побачимо, що воскреслий Господь не робить жодних театральних жестів, щоб нав’язати Себе вірі своїх учнів», — зауважив Папа Лев XIV, розпочинаючи свою катехизу з нагоди загальної аудієнції, яка в середу, 8 жовтня 2025 року, відбулася на площі Святого Петра у Ватикані. Це були чергові роздуми про пасхальне таїнство в рамках циклу «Ісус Христос — наша надія», під час яких він запропонував звернути увагу на один вражаючий аспект Христового Воскресіння, а саме — на його покору. Про це розповідає українська редакція «Vatican News», пише пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ.

Ісус «не являється, оточений ангельськими хорами, не робить гучних жестів, не виголошує урочистих промов, щоби відслонити таємниці всесвіту». Він «тактовно наближається, як будь-який подорожній, як голодний, що просить поділитися хлібом», як це розповідає Євангелія від Луки в епізоді про учнів з Емауса. «Марія Магдалина приймає Його за садівника. Учні з Емауса вважають Його чужинцем. Петро та інші рибалки думають, що Він — звичайний перехожий. Ми очікували б спецефектів, знаків могутності, приголомшливих доказів. Але Господь не шукає цього: Він віддає перевагу мові близькості, нормальності, спільної трапези», — підкреслив Святіший Отець.

Наші тіла та історія — не оболонка, призначена для викидання

За словами Папи, в цьому знаходимо цінне послання: Воскресіння — це не театральний поворот, а тихе перетворення, що наповнює сенсом наші людські вчинки. «Воскреслий Ісус їсть шматок риби перед своїми учнями: це не другорядна деталь, це підтвердження того, що наше тіло, наша історія, наші стосунки не є оболонкою, призначеною для викидання. Вони призначені для повноти життя. Воскреснути не означає стати ефемерними духами, а вступити в глибшу єдність з Богом і ближніми, в перетвореному любов’ю людстві», — сказав Наступник святого Петра, підкреслюючи, що в Христовій Пасці все може стати благодаттю, «також і найзвичайніші речі». Воскресіння не вириває життя з часу, а перемінює його сенс і «смак», бо кожен учинок, зроблений з вдячністю та в сопричасті «наближає Боже Царство».

Жар під попелом

Однак, як зазначив далі Святіший Отець, існує перешкода, яка часто стає на заваді тому, щоби розпізнати присутність Христа в щоденних речах. Нею є «претензія на те, що радість повинна бути позбавленою ран». Учні з Емауса подорожують засмучені, бо сподівалися іншого фіналу від Месії. Й хоч вони чули, що гріб порожній, вони неспроможні усміхнутися. Та Ісус терпеливо наближається і допомагає зрозуміти, що «біль не означає спростування обітниці, він — дорога, на якій Бог показав міру своєї любові». Коли ж вони сіли за стіл і розділили хліб, їхні очі відкрилися, вони збагнули, що їхні серця палали вже тоді, коли вони цього не помічали, під попелом втоми та розчарування є жар, який слід лише роздмухати.

«Браття й сестри, Христове воскресіння вчить нас, що немає історії, настільки позначеної розчаруванням чи гріхом, щоб її не могла відвідати надія. Жодне падіння не є остаточним, жодна ніч не є вічною, жодна рана не приречена залишатися відкритою назавжди. Хоч би як ми почувалися віддаленими, загубленими чи негідними, немає такої відстані, яка могла б загасити незламну силу Божої любові», — наголосив Лев XIV.

Дозволити зігріти наше серце

Папа звернув увагу на те, що ми іноді думаємо, що Господь приходить до нас лише в хвилини зосередження, духовної ревності. Воскреслий, натомість, наближається якраз у найтемніших місцях, під час наших падінь, і наші розбиті стосунки, в щоденні труднощі. Він і сьогодні ступає поруч з нами нашими дорогами, як праці й виконання щоденних обов’язків, так і страждання й самотності, тактовно просячи дозволу зігріти наше серце.

«Він не нав’язується з галасом, не вимагає, щоб Його негайно впізнали. Він терпеливо чекає на мить, коли наші очі відкриються, щоб побачити Його дружнє обличчя, здатне перетворити розчарування на сповнене надії очікування, смуток на вдячність, зневіру на надію. Воскреслий бажає лише виявити свою присутність, стати нашим супутником в дорозі і запалити в нас впевненість, що Його життя сильніше за будь-яку смерть», — сказав Святіший Отець, заохочуючи молитися про благодать розпізнавати Його «скромну та стриману присутність», відкриваючи, що «кожен біль, якщо наповнений любов’ю, може стати місцем сопричастя». «І тоді, — підсумував Лев XIV, — як учні з Еммауса, також і ми повернемося додому з серцем, яке палає від радості. Простої радості, яка не стирає рани, а просвітлює їх. Радості, яка народжується з упевненості, що Господь живий, йде з нами і щомиті дарує нам можливість почати все спочатку».

Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Джерело