Хто має вуха слухати, хай слухає.

Лк 8,5–15

Ісус різними науками та притчами пояснював людям Боже Царство, показував, як його осягнути. Притча про сіяча – це коротка, стисла інструкція усіх інших наук. Ця притча показує загальну програму діяльності Христа та нашого духовного життя, яка містить у собі основи спасіння. Ісус об’являє Бога Який є любов’ю, дарує людям Божу любов і очікує від людей віри та любові до Господа.

У притчі про сіяча можна виділити кілька важливих моментів. Сіяч є образом Бога, Його любові, щедрості й доброти. Він сіє зерно на різну землю: край дороги, між тернину та на добрий ґрунт. Це символізує близькість Бога до людини, Який знає усі наші потреби, щедро наповняє людей Своїми дарами та любов’ю.

Другий момент у притчі – це види землі, стани людської душі, на які падає посіяне зерно. Господь робить це постійно, навіть тоді, коли ми недостатньо готові прийняти Божі дари. Така поведінка сіяча означає щедрість Божої любові. Небесний Отець посилає зерно Свого Слова до всіх людей, які є близько або далеко від Нього. Бог дбає про щастя та спасіння кожної людини: тих, які готові і які не готові жити Божою правдою, будувати своє щастя з Богом. Любов Бога до людей не залежить від їх досконалості. Христос у різний спосіб проявляє любов до кожної особи, бо ми всі його діти.

Притчу про сіяча Ісус завершує коротким висловом: ,,Хто має вуха слухати, хай слухає”. Цією притчею Спаситель показує, що робить усе, аби кожна людина була щасливою. Але також від нас залежить, чи Божа любов принесе плоди, наповнить нас добром. Божа любов чинить людину щасливою, коли вона вміє слухати голос Господа: почути, прийняти та застосувати в житті Його правду. Старається глибоко закорінити в душі зерно Божої правди, просвітити нею свій розум, волю, слова та вчинки. Тобто дозволити слову Христа змінювати нас і життя на краще.

Коли говоримо про зерно Божого слова, то апостол Павло навчає, що від слухання слова Христового народжується віра – залежить зв'язок людини з Богом і його плоди. Проблема віри та її плодів у світі має дві причини: сучасна людина більше дбає про матеріальні цінності ніж духовні; шукає в Божих дарах частіше власну, тимчасову вигоду, ніж спільне добро, взаємну любов із Богом та ближніми.

Сьогодні більшість людей чують слова Євангелія в храмі, по радіо, в інтернеті, читають Святе Письмо. Голос Бога у різний спосіб лунає по цілому світі. Однак люди заклопотані земними справами й не шукають нагоди цей Божий голос почути: прийти на Службу Божу або прочитати уривок Євангелія. А ті, що часто чують або читають Євангеліє, мало приділяють старань, щоб глибше пізнати Божу правду й волю та самого Бога. Не відкривають своє серце Христові й не мають великої довіри до Нього. Не дозволяють, аби Божа правда змінювала їх та життя, просвітлювала думки, бажання, почуття, слова та вчинки. Тому Ісус не має можливості бути присутнім у всіх подіях та обставинах життя людей, допомагати й захищати їх. Багато християн радо приймають Божу поміч, дари, але не приймають правди, бо правда вимагає змінити серце та життя, зректися гордості й самолюбства. Коли Господь торкається когось Своїм словом, то завжди наповняє добром, змінює його. Якщо хтось молиться, слухає Євангеліє, причащається, але сам не змінюється, то він не дозволив любові Ісуса торкнутися, змінити себе.

Коли уважно придивитися до поведінки теперішніх християн, то вони вірують не в Христа – живого Бога, а в Бога на ім’я світ, бо слухають те, що пропонує світ. Їхня віра в Ісуса проявляється лише у виконанні християнських обов’язків, релігійних традицій, вирішенні певних життєвих потреб, у вигляді забобонів, оберегів. А не становить живого зв’язку з Отцем. Наука й присутність Христа не проникають у всі сфери людського життя. Прикладом цього є поганське свято хеллоуїн – сучасний масовий окультизм. Це ритуал, за яким відбувалися ,,поганські поклоніння духам і кельтському богові смерті”. Цим обрядом люди вірують у силу гарбуза, який принесе щастя, а не в могутність і любов Ісуса, Який дарує життя вічне. Людина приймає те, що їй подобається, достосовує Бога до себе, а не хоче узгодити свою волю з Божою. Вона намагається переконати Господа у своїй правоті, не бажає прийняти Божу правду, а хоче накинути Ісусові свою правду, що правда світу – моди, ідеологій краща, ніж правда Бога. Чимало віруючих людей вважають, що заповідь святкування Неділі, дотримання посту, подружньої вірності можна порушувати, а моду не можна порушувати, бо це святе, усі так роблять.

Яка правда в людини на першому місці, таке місце займає Бог – перше або останнє й плоди такої правди отримуємо: добрі або тимчасові. Коли до Ісуса зверталися люди по допомогу, то Він відповідав: ,,Хай вам станеться за вашою вірою”. Яка віра людини, тобто якою правдою вона живе, на що покладає надію, така основа її життя і щастя. Хто переймається матеріальними речами та вигодою тіла, керується людською правдою, той вибирає світ основою свого життя та щастя. Але таке щастя поверхневе, тимчасове, ненадійне. Світ не захищає людину від хвороби та смерті. Хто вірує в Бога щирим серцем, живе Його правдою, вибирає Його основою життя й джерелом добра, той має в Ісусі надійну поміч та опіку в житті. Бог не обіцяє віруючим легкого життя, відсутності проблем, але завжди гарантує надійну поміч і опіку у боротьбі з ними, потрібні дари, а також найбільше щастя – радість вічного життя.  

Притчею про сіяча Ісус заохочує нас удосконалювати свою віру, вміти чути голос Бога у словах правди, приймати його та йти за ним. Хто керується в житті голосом Божої правди, той іде за Ісусом дорогою до справжнього щастя – тривалого спокою і радості, яке Він запевняє нам словами: ,,Той, у кого мої заповіді і хто їх береже, той мене любить” (Йо 14, 21), ,,Хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним” (Йо 5,24). Амінь.

о. Михайло Чижович, редепторист

Джерело