В суботу, 22 листопада, у 85-ті роковини з Дня народження блаженної памʼяті владики Михаїла (Сабриги), відбулася поминальна Божественна Літургія, за упокій його душі.

Архиєрейську Божественну Літургію очолив Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор.

У своїй проповіді Архиєрей зазначив:

— В уривку до коринтян святий апостол Павло написав про своє безумство, яке б хтось мав терпіти й продовжив, що і так його терплять. Мабуть, він був свідком якихось непорозумінь в громаді віруючих, бо написав пересторогу, щоб вірні не далися звести з правдивої дороги, вказуючи на змія, який звів Еву. Апостол навчає, щоб служити Христові в чистоті та простоті, не шукаючи інших способів, бо його проповідування з друзями відповідне про Ісуса Христа. Святий апостол перестерігає, щоб не приймати іншого проповідування, фальшивого, яке поширювали вороги Бога та противники святого Павла. У цьому писанні відчувається якийсь сарказм, коли апостол Павло пише: «Думаю, що я не менший від великих апостолів. Хоч я і неук словом, але не знанням…» (2Кр 11,5-6). В його посланнях, у цьому уривку, відчуваємо перешкоди, які приходилося долати святому апостолові. Але він не здавався, не покинув проповідування, бо цілковито довірив себе Господові!

Святий євангелист Лука пригадує про дванадцятьох апостолів, яким Спаситель дав велику владу, бо написано: «… владу над усіма бісами і лікувати недуги» (Лк 9,1). В апостолів було велике завдання: проповідувати про Боже Царство. Учні Ісуса успішно справлялися зі своїм завданням, їх не зупиняли переслідування, гоніння, навіть, смерть. Із цих проповідувань випливає велика любов апостолів до Ісуса, свого Учителя, й до народу, якому вони голосили слово Боже. Святий апостол Павло писав до коринтян: «Бо, якщо я звіщаю Євангелію, то нема чим мені хвалитися – це мій обов’язок. І горе мені, якщо не благовіститиму» (1Кр 9,16).

Сьогодні вшановуємо пам’ять про нашого єпископа, світлої пам’яті владику Сабригу Михаїла. Сьогодні 85-та річниця від його уродин, а він відійшов у вічність у 2006-му, на 66-ому році життя, дев’ятнадцять років тому. Це був великий проповідник слова Божого, вірні заслуховувалися у його проповіді, мимо того, що вони тривали не менше як 30-40 хвилин кожна. Він мав поважні богословські знання, був молитовною особою, духовний святитель, тому бажав ділитися з вірним людом тим, що йому було на серці близьке про Бога, пресвяту Богородицю, святих, ангелів та про вічність до якої усі прямуємо. Недавно, 19-го листопада ц.р. у Львові, митрополит Теодор Мартинюк запропонував для вірних різні зарисування та ескізи святої пам’яті Сабриги Михаїла, так, мені довелося одного разу побачити його писання, не пригадую з якої нагоди, такої каліграфії, такої витонченості кожної букви, я ніколи не бачив.

А ці ескізи, яких було не мало, свідчили про те, що він мав великий художній дар! Про нього свідчила його сестра, що він малим хлопцем сідав у певному місці, щоб йому ніхто не чинив перешкод і малював вугликом або олівцем. Ми відкрили у владиці Михаїлові дар художній малювання і дар глибокого художнього проповідування. Сестра владики Михаїла кількома словами пригадала, що він, її брат, пробував поступити в художній інститут, теперішня Львівська Національна Академія Мистецтв, але йому дали завдання зліпити голову когось з осіб марксистської ідеології, – він цього не виконав, бо мав інші переконання.? Звичайно, не прийняли, а Господь мав для нього інші плани. Служив у війську три роки і залишив, Михайло Сабрига, немало ескізів з періоду служіння в армії. Коли повернувся з війська, підпільно вступив до чернечої спільноти редемптористів, де таємно навчався на богословських студіях. Прийняв чернечу присягу 8-го листопада 1971 року, а в 1974 році був поставлений у чин священства архиєпископом Володимиром Стернюком. Це були роки радянщини, коли гонили вірних нашої Церкви і взагалі, це був час безбожного правління, коли переслідували усе сакральне. Як і всі інші, отець Михайло не шукав для себе вишуканої роботи, влаштувався у Львові в книжковій крамниці працювати простим робітником: приймав книжки на склад, зі складу розкладав на полички в крамниці, виконував цю працю, яку йому пропонували відповідальні старші. Ми, молоді підпільні ченці, ці, хто знав його заходили в крамницю, щоб сповідатися, він знаходив для цього місце й час, або обговорити певні питання. Отець Михайло мешкав в домі по вулиці Лісна 19, з ним проживали інші черні редемптористи: о. пелех Євген, о. Шевчишин Михайло і брат Менда Йосафат, пізніше ще інший брат. В їхньому будинку тодішні служби КГБ часто робили трус, забирали релігійні книжки, сакральні речі тощо й очевидно, погрожували арештом. Рідко, серед представників каральної служби знаходилися помірковані особи, які нерадо виконували вказівки відповідальних ворогів Церкви. Пам’ятаю, що неодноразово отець Михайло повідомляв нас при зустрічі, про повістки прибуття в будинок ворожих служб.

Мені пригадується прізвище Зінченко, який тривожив священника Михайла своїм допитуванням та погрозами. Дехто з них ще живуть, проживають у Львові їхні діти, онуки, правнуки й трудно про таких осіб твердити, так поговорює народ, що вони патріоти України?! Час минав, й радянщина минулася, але бачити вільну й незалежну Україну, про яку мріяли наші предки, за що жертвували своїм життям, потрібно ще воювати й боротися. Коли наша Церква вийшла з підпільного стану, багато довідалися про те, що отець Михайло Сабрига – єпископ. Ми нечасто могли зустрічатися у підпіллі, але одного разу, коли я відвідував преосвященного владику Стернюка Володимира, він повідомив, що отець Сабрига М. – єпископ. Преосвященний Володимир відразу наголосив, щоб про це нікому не говорити, бо час підпілля вимагав секретних рішень та дій, про які повідомили певних осіб, щоб не один, а кілька свідків знали, наприклад, що така особа – єпископ. Отця Михаїла Сабригу поставили у єпископа 11 жовтня 1986 року і він служив як священник, відвідуючи доми та звершуючи Служби Божі і інші літургійні та обрядові потреби для вірного люду в різних місцях тодішнього союзу, обережно наражаючись на небезпеку. Коли була утворена Тернопільська єпархія, Святіший отець, папа Іван-Павло ΙΙ, потвердив владику Михаїла на єпископа Тернопільської єпархії.

Пам’ятаю, коли він прибув в Тернопіль і молився у цьому храмі, довгий час не виявляв себе, як єпископа, аж згодом, почав відповідальне служіння, виконуючи уряд єпархіального єпископа. Люди любили владику Михаїла за його простоту, спілкування з ними, виголошування проповідей, виявлене милосердя й любов до вірного народу. Ми уже згадували, що упокоївся у Господі 2006 році, був дуже добрим і Господь передчасно покликав його у засвіти! Преподобний владико Михаїле, заступайся перед Господом за свій вірний народ й виблагай у Всевишнього Бога дару завершення війни!

Святлини: Архикатедральний Собор НЗПБ – Тернопіль

Джерело