23 листопада 2025 року у соборі святого Юра у Львові владика Володимир виголосив проповідь у 24-ту неділю після Зіслання Святого Духа, роздумуючи над євангельським уривком Лк 8, 41–56. У центрі проповіді – тема дотику Бога, який «нахиляється над людиною» та дарує спасіння тим, хто довіряє Йому навіть у безвиході.
«Віра кровоточивої жінки настільки велика, що вона насмілюється торкнутися Ісуса… Віра твоя спасла тебе», – наголосив архиєрей слова Христа.

Дві історії — один Божий дотик

Ми чуємо в сьогоднішній євангельській розповіді про дві драматичні життєві історії, де присутній дотик Бога, який нахиляється над людиною. Зцілення отримують ті люди, які на перший погляд не мали б на це розраховувати.
Спочатку до Ісуса припав Яір, голова синагоги, чиновник окупаційної влади. Припасти до ніг – це упокорення і постава великого благання. Яір просив не за себе, а за дочку, бо дитина вмирала. Але Ісус чомусь не спішить до Яіра додому. Бог діє також у чеканні — через чекання вчить людину терпеливості. Зрештою, Йому належить вічність. Тому ми за земного життя радше не отримаємо відповіді на всі наші запитання і виклики.

У той час приходить жінка, яка мала кровотечу. Йдеться не лише про втрату крові, а також втрату життєдайної сили.
Бути кровоточивою у тогочасному єврейському суспільстві означало для хворої жінки бути нечистою і повністю виключеною з суспільно-релігійного життя. Таким чином до хвороби додавалися інші страждання та випробування: ізоляція та самотність, витрата коштів на лікування та неможливість працювати, щоб їх заробити. Ситуація драматична і, на перший погляд, безвихідна.

«Дочко»: віра, яка торкається Бога

Тому не дивно, що ця жінка боїться людей. Але вона все ж таки довіряє Ісусові, доторкається до Нього. В момент дотику вона стає здоровою. «Віра твоя спасла тебе», – каже їй Ісус.
Віра кровоточивої жінки настільки велика, що вона насмілюється торкнутися Ісуса. Це могло означати – зробити ще й Його нечистим. Ісус не звертає уваги на ритуальну нечистоту, а зцілює людину. Що більше – повертає її до повноцінного життя.

Жінка своєю вірою впускає в себе спасаючу дію Бога. Ісус не обминає людей, а йде в натовп. Чимало людей було в цьому натовпі, багато людей тиснеться до Ісуса, але лише одна жінка Його дотикає. Бути поруч – ще не означає діткнути чи зустріти.

Ісус серед багатьох людей побачив віру хворої жінки. Він також звертається до неї: «Дочко». Це дуже рідкісне звернення в Новому Завіті. Можливо, вона ніколи не чула такого лагідного слова; невідомо, що було з її батьками. А Ісус дарує їй це звернення і ще й здоров’я.
Присутність Ісуса дає людині певність – вона вже не почувається самотньою чи чужою в цьому світі. Вислів «дочко» це підтверджує. Ісус не робить жодних докорів жінці, не моралізує її.

«Тільки віруй»: дорога Яіра до чуда

Залишається питання: чи Ісус забув про дочку Яіра? Чи Він не може всім відразу допомогти? Чи Бог чує того, хто молиться? Чи ставить в чергу? Драматизм подій загострюється, бо виявляється, що дитина вже й померла. А Ісус далі говорить про віру: «Тільки віруй – і вона спасеться»!
Вияв віри цементує зв’язок з Богом. Ісус заохочує Яіра тривати у вірі, навіть коли вже прийшло повідомлення про смерть дитини. Саме ім’я Яір дослівно означає «той, хто підіймає». Але він не може дочку підняти з недуги, повернути зі смерті до життя. Це може Ісус. Він іде туди — не посилає кур’єра, а йде особисто.

Ісус не входить у полеміку з тими, хто в жалобі вже оплакує дівчину в її домі. Він є носієм життя. Ісус переміг смерть раз і назавжди, тим самим даючи нам можливість втішатися життям у вічній радості.
Ісус знову входить у простір ритуальної нечистоти, бо доторкнутися до мертвого тіла означало стати нечистим. Але прохання та віра людини, у цьому випадку батька дівчинки, спонукає Божу любов повернути мертву дитину до життя.
Ісус каже, що дитина спить, і дотиком повертає її до життя. В очах Ісуса вона жива, бо віруюча людина не помирає – вона лише засинає, покидає земне життя. Божа присутність не дозволяє людині померти. Хоча ця дівчина рано чи пізно також відійшла до вічності. Але для батьків вона немовби знову народилася. Ісус каже дати їй їсти – а це є ознакою живої людини, бо дитину після народження годують.

Дотик Бога, який триває сьогодні

Ми побачили дві різні постаті, дві різні життєві історії: дівчинка, яка помирає у 12 років, і жінка, яка 12 років страждає через кровотечу. Незважаючи на різницю у віці, їх об’єднує однакова небезпека: хвороба приносить страждання і може провадити до смерті.
В обидвох випадках є зцілення через дотик Ісуса. Він наголошує не так на здоров’ї чи фізичному зціленні, як на спасінні. Спочатку – віра, а потім оздоровлення. А що нам заважає взяти Бога немов би за руку? Доторкнутися до Нього? Тоді нам ніщо не може перешкодити в спасінні.

Ми живемо частково у віртуальному світі, можливі різні кур’єрські послуги. Але це ніколи не може замінити особисту зустріч. Дотик Бога до людини присутній у Церкві до нинішнього дня. Зокрема, священик, даючи Святе Причастя, говорить опісля: «Оце діткнулося уст твоїх, відійме беззаконня твоє і всі гріхи твої очистить».

Кожний прихід Бога до людини є її порятунком. Так можна розуміти і Воплочення Божого Сина. Тим більше маємо час різдвяного посту. Бог прагне бути серед нас, серед свого народу, бо Він є Емануїл.

Ми після Святої Літургії йдемо на родинний сніданок, обід чи каву. А це продовження Євхаристії. Мені було надзвичайно приємно в святоюрській кав’ярні зустріти сім’ю – батьків з дітьми. Що вони обговорювали за піцою? Недільне Євангеліє, проповідь… Ось це жива Церква.
Не біймося дотикати Бога. Він сам виходить з ініціятивою, подає руку. Він знає, куди нас провадити. А ми тоді будемо учасниками вдалого життя.

Львів, собор св. Юра. 23.11.2025 р. Б.

Джерело