Проповідь Преосвященного владики Тараса Сеньківа, Єпископа Стрийського у двадцять четверту неділю по Зісланні Святого Духа, виголошена 23 листопада 2025 року, в храмі блаженного священномученика Йосафата Коциловського м. Стрий.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Ісус приніс щось радикально нове у наш світ. На питання про те, що змінилося з приходом Христа, євангелист Лука відповідає повчальною історією, у якій Ісус є представлений владикою життя, яке перемагає смерть. Перед тим як воскресити дочку начальника синагоги, Ісус наказує всім в домі припинити плакати, бо дівчина «не вмерла, вона тільки спить». Тоді коли для всіх було очевидно, що смерть є остаточним і безповоротним кінцем, Христос авторитетно свідчить, що для Бога вона означає не що інше, як звичайний сон. І як легко розбудити сплячого, так легко тому, хто прийшов здійснити спасительну волю Небесного Отця, взяти мертву людину за руку і повернути їй життя.

Безперечно, кожен, кого Христос воскресив в історії – вкінці помер, а кожен  ним уздоровлений – знову захворів. Саме тому кожне чудо, яке вчинив Ісус, лише відслонює таємницю його Божественної Особи та впроваджує свідків у простір віри в нього як Спасителя. Віри в Доброго, Милосердного та близького до трагедій людини люблячого Бога. Але остаточним та єдиним аргументом віри в Христа – є Його воскресіння. То ж що таке є смерть?

Лише в таїнстві Христового воскресіння спочиває сила християнської віри та надії. Сьогодні ми робимо розрізнення між цими двома чеснотами. Віра означає бачити за дійсністю сучасного світу інший світ, за життям у часі – життя вічне. Надія ж сподівається, що його осягнемо. Віра є запорукою надії – того, чого сподіваємося.

Біблійна мова однак ці дві чесноти поєднує в одно. Вірити одночасно означає і надіятися. Та щоб людина могла надіятися, мусить жити, бо для того, хто припинив своє існування, це вже ні до чого. Тому коли наша згадка про смерть повна смутку та розпачі, то це є теж і плачем над втратою надії.

Христос навпаки визиває батька померлої дівчини – вір! Це віра, яку дає лише визнання Христа тим, хто є сам Життям вічним. Інші релігії теж мають ідеї про посмертне життя, але певної надії там немає. Лиш якась потіха для тих, хто лицем до лиця зіткнувся з дійсністю смерті.

Тому міра та глибина суті християнської праведності визначається нашим відношенням до смерті. Христос його окреслив лиш одним словом – «вір». Наша віра та надія сягають за горизонт обмеженого смертю життя, бо воно у Христі є незнищиме. Життя в часі є просто прелюдією до життя вічного. Смерть, зі всією своєю незворотністю, дійсно існує, але лиш для того, хто у земному житті заперечував Бога, хто сам став безбожником. Справжньою смертю є гріх, заперечення Богу права на себе.

Присутні сміються зі слів Христа: Дівча не померло, але спить. На деяких надгробках можемо знайти напис: «Тут спочиває праведним сном… очікуючи воскресіння». Смерть праведних прирівнюють до сну. Бо той хто спить, не лише є живим, але і накопичує сили для життя, коли проснеться. Таке трактування смерті можливе лише в силі християнської надії. Тому на початку християнства говорили: «ми кажемо, що мертві сплять, але то теж вони говорять про нас».

І є в цьому доля правди. Сплячий має сни, йому здається, що бачить та чує дуже багато, але то не є дійсністю. Таким є наше життя: бачимо та чуємо дуже багато, але чи є все те правдою? Ті, що померли, бачать Правду лицем до лиця, у смерті пробуджуються до вічного життя, а минуле земне життя починає виглядати як сон. Такою є суть надії у християнській вірі: у єдності з Христом життя не закінчується смертю, але лише починається.

Таку дійсність Христос стверджує словами: Дівчино тобі кажу встань. Можемо сказати, що кожне пробудження є новим початком. Власне, такими новими початками є наповнене ціле наше життя. І кожен раз до чогось нового. Багато людей приходять до Христа не тому, що відкривають Його для себе як джерело правди та вічного життя, але щоб отримати від нього поміч у вирішенні своїх потреб та рятунок у небезпеках. А кожен раз, коли їх благання є вислухані, це стає мовби пробудженням зі сну власного існування до нової дійсності життя, в якій Бог стає щораз ближчим аж до тієї миті, коли їх очі побачать Його поруч.

Господь, воскрешає навіть від смертного сну, породжує нове життя і дає силу вірі… Лише очі віри бачать далі і більше, ніж людські можливості, бо бачать життя поза межами смерті. Очі віри, навіть крізь безнадію, дивляться з надією…

Власне, це в якійсь мірі стосується кожного з нас. Щоразу, коли Боже слово та благодать торкається нас, пробуджуємося зі життєвого сну до відкриття нової дійсності, виповненої Божою присутністю, аж поки не наступить мить, коли він нас візьме за руку та скаже: «встань».

Євангеліє вчить нас подивитися на Божу чинність у житті новим поглядом. Воно відкриє нам розуміння дійсностей, які набагато важливіші за наше здоров’я та довголіття тут, на землі. Господь рятує нас в дочасних труднощах, щоб ми з довірою признали Його за своє вічне життя. Довіряти Христові – є суттю нашої віри та надії, які ведуть через двері смерті до воскресіння і повноти нового життя у вічному сопричасті на славі Триєдиного Бога. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело