Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського на Різдво Христове, виголошена 25 грудня 2025 року, в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Бог Предвічний нам народився. Зі Своєї вічності Він вступив до обмежень нашого часу щоб бути поруч з нами в кожній ситуації нашого життя, в кожної миті і в кожному місці. Тому все є іншим, ніж нам здається, чи ми думаємо. У мінливий плин історії Господь вступає як подія, котра тихо та однозначною спрямовує усе до цілком певної мети, коли людство і світ будемо стояти перед Його відкритим обличчям. На Різдво Бог промовив до людини своїм остаточним, найглибшим та найпрекраснішим Словом, яке стало тілом. Словом, яке не може бути скасоване, бо це невідкличний чин Бога, і цим Словом є сам Бог присутній у світі. Найсуттєвішим у цьому Слові є запевнення: Я люблю тебе людино і Своєю добротою хочу змінити твій світ, хоч ти не перестаєш руйнувати його своїми гріхами.

Таке Боже Слово є абсолютно несподіваним і неймовірним. Бо як можна його вимовити, коли вже все відомо про людину і світ, з усім його «підводним камінням» та «водоворотами гріха», які наводять жах і затягують до безодні. Але Бог знає це все краще за нас. Тому Він вимовив це Слово любові, яке стало тілом, при народженні свого Сина. Його Різдво заявило, що між вічним Богом і людиною має бути взаємність віч-на-віч, така, якої досі не було ще ніколи.

Відтоді у світі не існує нічого вічного крім невеликої миті різдвяної тиші. А весь шум, який гордо називається світовою історією або власним життям, є лише наслідком терпеливості вічної любові, яка хоче дати людині можливість вільно відповісти на остаточне Боже Слово. І в цій триваючій короткій миті Божого мовчання, миті, яку називаємо історією після Христа, кожна людина має озвучити свою відповідь. У своєму серці, тремтячому перед величчю об’явленої любові, вона має відповісти Богові, який, як людина, стоїть поруч з нею у мовчазному очікуванні. Чи радше не потрібно нічого Йому говорити, а мовчки зануритися у Божу любов, яка є тут, бо «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру».

Тому Різдво є зламом історії: Божий Син прийшов до нас так, що повернутися до Отця, до своєї незбагненно величної слави, Він може вже тільки разом з нами, і створеним світом. З народженням вифлиємського Дитятка все існуюче прямує до власного центру дійсності, якою є втілене Слово, щоб оновлене Його любов’ю стати перед Божим обличчям.

Після Христового різдва світ мав би повністю згоріти у палаючому вогні святості та справедливості. Весь його час вже є охоплений вічністю, яка сама стала часом спасіння. Всі сльози вже мали б висохти, бо сам Бог взяв участь у плачі і витер їх з усіх людських очей. Все, на що люди надіялися, мало б стати їхньою власністю, бо світ є наповнений Богом, і темрява зла подолана сяйвом вифлеємської зорі…

Та дійсність виявляється іншою. Божу щедрість зустрів упертий опір порочності людських сердець, які не хочуть бути меншими за Бога, і тому противляться признати Його в особі нужденного Дитятка, котре лежить сповите в убогих яслах. Людське серце не хоче визнати істину, що опівніч вже минула і день, який не знає вечора, вже проник у безпросвітність багатовічної темряви. Вся гіркота цієї ситуації є лише нагадуванням, що багатьом на землі ще не очевидно, що різдвяна ніч є історичним та цивілізаційним рубежем, за яким кожен промінчик живої віри, кожен блиск святості життя та геройських чеснот у сумерках грішного світу, є таємничим підтвердженням того, що Різдво вже настало. Різдвяні свята не є поезією чи наївною романтикою, а визнанням, що Бог прийшов і вимовив своє останнє слово в драмі історії, хоч би світ як хоче говорив та галасував.

Коли згода зі словом Божої любові висловлюється не тільки сяйвом свічок і запахом ялинок, але самим серцем, тоді Різдво святкується не обрядово, але з щиросердечною радістю. Тоді Бог радо увійде до нашого життя як у свою посілість, подібно, як всемогутністю своєї покори на Різдво увійшов у володіння усім створеним світом. Його присутність зазвучить словами, сказаними на Різдво усьому всесвіту: Я тут, я з тобою. Я твій час. Я є в похмурості твого повсякденного буття, і скорблю разом з тобою. Але Я теж є твоєю радістю, бо радість є більш притаманним життю станом, ніж страх і смуток.

Я є у безвихідності твоїх шляхів, бо там, де ти не знаєш що робити далі, ти вже прийшов до мене, але ще цього не зауважив. Я присутній у твоєму страху, бо зносив його разом з тобою і не покинув у найскрутнішу хвилину. Я присутній в темниці твоєї обмеженості, бо Моя любов зробила Мене твоїм в’язнем. Коли твоя мудрість і твій життєвий досвід тебе зраджують, Я є тим є там, де ти бачиш невдачу і знаю що все, що веде тебе до відчаю, є насправді Моєю любов’ю, яку ти ще не розумієш. Я є учасником твоїх страждань, бо я сам їх пережив. Твої зусилля їх знести не були викреслені з мого людського серця і я переміню їх на твою славу. Я є учасником твоїх найглибших падінь, бо сьогодні Я почав сходити в підземний світ. Я беру участь у твоїй смерті, бо сьогодні своїм народженням Я почав вмирати разом з тобою щоб подолати твою смерть воскресінням. Не жалій тих, що народилися у цей світ. Кожен, хто приймає Моє спасіння, народився у святу ніч, бо Моє Різдво охоплює всі людські дні і ночі.

Різдвяної ночі Господь став нашим братом по крові, а ми стали Йому так близькими, як Він сам собі. Як наш Спаситель, Він взяв нас під свою опіку коли прийняв на себе людське життя, щоб у новому початку перемогти нашу смерть як переміг свою. Наше справжнє майбутнє є в Його присутності, яка почалася Різдвом і ніколи не стане минулим. Він тут, і вже не піде з цього світу, навіть якщо ми Його зараз не бачимо.

Тому сьогодні ми, перейняті тривогами та стражданнями люди, які святкують Різдво, посеред всього, що тут існує і чим ми є, скажімо лише одне: Господи, віримо що Ти тут, що Ти приходиш у простір нашого життя незважаючи на нашу грішність. Така віра, всупереч всьому, творить атмосферу Христового Різдва, котра зігріває наші серця. Тому запалімо у своїх домах різдвяні свічки надії. У світлі їхнього полум’я є більше сили, ніж в усіх потугах темряви світу, бо Христове Різдво продовжує тривати навіки. Амінь.

Христос рождається!

Джерело