11 січня 2026 року, після недільної Божественної Літургії, вірні Парафії Пресвятої Трійці на Оболоні взяли участь у просвітницькій зустрічі, яка відкрила одну зі сторінок історичної правди з трагічного минулого нашої Церкви та її новомучеників, священників, яких свідомо переслідував більшовицький режим.

 

Сестра Дарія Турків (ЧСВВ), кандидат історичних наук, під час своїх відвідин Києва на прохання отця Андрія Бониса завітала до парафії, молилася разом з громадою, а після цього поділилася результатами своїх досліджень. Вона розповіла про новомученика УГКЦ отця Миколу Щепанюка (1883–1937), чиє життя стало свідченням любові до Бога і України. У 1918 році він розбудовував греко-католицьку парафію в Києві майже «з нуля», адже після знищення Унійної Київської Церкви греко-католицьких громад у столиці не залишилося.

Зокрема сестра Дарія представила основні віхи життя о. Миколи Щепанюка

Микола Васильович Щепанюк народився 8 березня 1883 року в селі Цебрів на Тернопільщині. Навчався у Бродівській гімназії, продовжив студії у Львові та Інсбруку. Священниче служіння розпочав у соборі святого Юрія у Львові як парафіяльний вікарій.

У 1915 році був вивезений російською владою до Києва як заручник. У 1918 році став настоятелем храму Пресвятого Серця Христового УГКЦ у Києві. Опікувався вірними не лише столиці, але й відвідував громади на Київщині, Житомирщині та Вінниччині. Після смерті дружини Євгенії у 1926 році отримав дозвіл від папського посланця служити також у латинському обряді.

Сучасники згадували його як «справжнього апостола та невтомного проповідника». Через вірність Церкві він неодноразово зазнавав переслідувань і арештів. Останні роки життя провів у місцях ув’язнення, де залишився вірним священничому покликанню та своїй пастві. Доля його дітей – Юрія, Марії та Ганни – позначена важкими випробуваннями того часу.

Формування греко-католицької громади в Києві

Під час зустрічі було згадано також історію становлення греко-католицької громади Києва. Спершу богослужіння відбувалися потай. Від 1916 року вірні збиралися у храмах святого Миколая та святого Олександра.

У 1916 році місто виділило земельну ділянку поблизу сучасної вулиці Володимира Винниченка. Спершу постала каплиця, а згодом — дерев’яний храм Пресвятого Серця Христового, споруджений без металевих кріплень за проєктом Івана Левинського, під керівництвом інженера Степана Гринюка. Восени 1916 року Митрополит Андрей Шептицький освятив підвалини храму, а у 1917 році – новозбудовану церкву.

Храм став місцем молитви для багатьох киян різних конфесій. Українська мова богослужінь сприяла духовному відродженню та привертала увагу інтелігенції міста. У радянський період святиню було знищено.

Сестра Дарія наголосила, що жертва отця Миколи Щепанюка не була даремною: він є символом незламності Української Греко-Католицької Церкви. У 2001 році було розпочато процес його беатифікації.

На завершення зустрічі отець Андрій від імені парафіян висловив щиру подяку сестрі Дарії за її працю, яка повертає із забуття імена свідків віри, та за сьогоднішню розповідь, що надихнула громаду до глибшого вивчення історії УГКЦ. Він також зазначив, що приклад отця Миколи є підтримкою для парафії, яка нині докладає зусиль до будівництва храму УГКЦ на Оболоні.

Сестра Дарія подякувала громаді за молитву і спільність та побажала, щоб пам’ять про отця Миколу Щепанюка зміцнювала всіх у вірі та правді і надихала на подальшу плідну працю.

Прес-служба Київської Архиєпархії

Джерело