Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло.

Мт 4,12-17

Неділя після Богоявлення підсумовує й завершує свято Хрещення Господнього. Свята різдвяного часу черговий раз повертають нас до початків здійснення Божого задуму спасіння людства, об’являють безмежну Божу любов. Для цього Божий Син прийшов на землю й народився як людина. Це був знак великої любові, близькості Бога до нас, що Він захотів в Особі Свого Сина перебувати разом із нами, Самому пройти дорогу земного життя людини.

Після народження Божого Сина святкуємо Його Хрещення у Йордані. Там бачимо Ісуса вже дорослим, Який розпочинає Свою місію проповідувати Боже Царство. А також пізнаємо правду про Христа як Божого Сина, одну з осіб Пресвятої Тройці, та про гідність людини як Божої дитини. Тому Хрещення Господнє називаємо ще Богоявленням або Просвіщенням. Коли Ісус охрестився на ріці Йордан, то цим приніс нам світло Божої правди та любові.

У неділю після Богоявлення євангелист Марко розповідає про початок діяльності Христа: проживання у Капернаумі, описує Його діяльність як світло для народів та заклик до покаяння. Кожен із нас розуміє значення природного світла сонця та електроенергії, без яких неможливо обійтися у житті. Коли довго немає сонця, природа завмирає, а через відсутність електричної енергії зупиняється життя: техніка, транспорт, зв'язок.

Так само у житті важливе значення має духовне світло правди та любові. Воно допомагає будувати стосунки між людьми, виконувати завдання й вирішувати проблеми.

Коли говоримо або роздумуємо про народження чи хрищення Ісуса, то звертаємо увагу не тільки на певні події, а також на їхнє духовне значення. У Капернаумі, де проживав Ісус, перетиналися торгівельні шляхи, перебували люди з річних частин світу. Там пересікалися також долі людей. Тому Христос вибрав таке місце проживання, щоб бути доступним для людей із різними потребами, готовим допомогти їм. У Капернаумі сталися відомі чуда Ісуса: віри сотника та оздоровлення його слуги, зцілення біснуватого в синагозі й тещі Петра. Галилея вважалася поганським краєм, де люди не знали правдивого Бога. Тож Христос не йде туди, де люди знають правдивого Бога, а до тих, які Його не пізнали, несе їм світло Божої правди, любові та спасіння.

Сучасний світ переживає певну духовну кризу – брак правди, справедливості, любові. У людей є бажання правди й любові, але не всі хочуть правдою жити. Вони часто шукають її у світі, а не в Бога. Хоч вірують в Ісуса, чують Євангеліє, але в щоденному житті дбають більше про земне: вигоду тіла, достаток, славу. А тим самим більше люблять темряву неправди, ніж світло правди.

Першим прикладом духовної темряви є маловірство: забобони, обереги, гороскопи, яйця, віск, карти, ворожки, цілителі. Хоч людина на словах вірує в Бога, але на ділі шукає помочі у світі. Все це є поклонінням дияволу – ворогу людини, а не Богові.

Ще один прояв духовної темряви – це роздвоєне, поділене серце людини між Богом і світом, тобто брак порядку цінностей. Християнин знає, що існує життя вічне, але насправді дбає про добро тіла, переймається більше земними справами, ніж духовними, живе духом світу: моди та слави. Він не раз чує заклик Христа: ,,Яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу”, ,,Дбайте не про те добро, яке проминає, а те, яке залишається на життя вічне”. Однак ці слова не промовляють до його серця, не зроджують любов до Бога.

Третій вид духовної темряви – це літепле серце, байдужість, легковажність, лінивство до духовного життя. Людина часто каже, що вірує в Бога, любить Його, але не проявляє цього на ділі. Любить лише на слові, бо не знаходить часу для зустрічі з Ісусом на особистій молитві, легковажно пропускає Службу Божу, Сповідь і Причастя, недбало виконує Божі заповіді. Часто виправдовує своє лінивство втомою, працею, браком часу. Такою поведінкою людина засвідчує: ,,Ні, я не хочу жити в світлі Божої правди й любові. Мені добре жити в темряві гордості й самолюбства”. Вона не бажає будувати своє щастя з Богом.

Свято Богоявлення нагадує, що правда й любов нерозривно пов’язані з Ісусом. Вони є знаком Його присутності у світі. Якщо в житті християнина є віра, але немає Божої правди й любові, то немає також присутності Христа, світла спокою та радості, справжнього щастя. А в серці панує пустота, темрява гордості й самолюбства, пустої тимчасової людської слави. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

 

Джерело