🥀Маріуполь пам’ятає! Дмитро Забузній загинув, намагаючись врятувати поранених

Старший солдат, оператор відділення управління вогнем і маневру підрозділом взводу управління командира батареї 2-го гаубичного артилерійського дивізіону ОЗСП «Азов».

☝️Дмитро Забузній народився 10 липня 1995 року у смт Турбів Вінницької області. Зростав доброю дитиною, яка вміла бути вдячною й справедливою до людей. Він щиро любив тварин і завжди піклувався про слабших. Змалку Дмитро був багатогранно обдарованим: самотужки навчився грати на музичних інструментах, гарно співав, умів смачно готувати, добре розумівся на комп’ютерній техніці.

🪖Після закінчення 9 класів він вступив до Вінницького коледжу Національного університету харчових технологій за спеціальністю обслуговування комп’ютерних мереж і систем. Військовий шлях розпочав у 2015 році. Після навчання у 184-му навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного був направлений до 30-ї окремої механізованої бригади, де служив розвідником. Брав участь в антитерористичній операції на сході України.

🫡Повномасштабне вторгнення Дмитро зустрів разом із побратимами, обороняючи Маріуполь. Він беріг рідних від правди війни – у кожному повідомленні писав лише: «Все добре. Не хвилюйтеся. Якщо довго не виходитиму на звʼязок – значить зі мною все добре». Рідні чекали бодай плюсика – маленького знаку, що він живий.

20 березня 2022 року Дмитро дивом вижив під час авіаудару, в якому загинули його найкращі друзі. Навіть цю трагедію він приховав, аби не ранити серця близьких. 21 березня він вийшов на зв’язок з іншого номера і знову написав, що з ним усе добре. Тоді він уже думав не про себе – його серце палало болем і відповідальністю за побратимів.

💔26 березня 2022 року Дмитро загинув у Маріуполі разом із побратимом «Брантом». Вони пішли рятувати поранених, потрапили у засідку й були розстріляні.

29 березня патронатна служба «Азову» повідомила про його загибель. Рідні ще довго не могли повірити. Але 31 жовтня прийшло підтвердження ДНК-експертизи. 2 листопада відбулося почесне поховання Дмитра Забузнього у рідному Турбові. Указом Президента України він посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Дмитро був людиною з великим серцем. Якось із полігону він привіз додому врятоване щеня Бусю й спав із ним у тамбурі потяга. У ньому не було зверхності чи показовості: у відпустку він приїздив у цивільному, ніколи не вихвалявся нагородами, завжди простягав руку допомоги, не чекаючи подяки.

Побратими називали його «Мягкий». Кремезний, сильний, із впевненою поставою та рішучим поглядом – він приховував під цією зовнішньою міццю напрочуд тепле серце. Чоловік умів підтримати, пожартувати у найважчі хвилини, розрадити словом. Його позивний став символом його душі – щирої, співчутливої, людяної.

🇺🇦Позиція Дмитра була простою, але цінною: «Зараз кожна людина на вагу золота – треба воювати за нашу незалежність. Я готовий до будь-якого розкладу. Головне – виграти війну».

🕯️Вічна пам'ять і слава Героям!

Більше про життя та подвиги наших Героїв – в онлайн Книзі Пам’яті Маріупольського краєзнавчого музею.