Пам'яті Руслана Ліщука (позивний «Клим»)

Не став шукати «хорошого місця в армії», до кінця воював простим бійцем

Руслан Ліщук майже 25 років служив у пенітенціарній системі Хмельницького – пройшов шлях від контролера до керівника соціально-виховної та психологічної роботи СІЗО, дослужився до майора. До пенсії залишалося лише чотири місяці, але влітку 2022 року він зробив свій вибір і пішов на фронт простим бійцем. Так почалася його майже трирічна війна у званні старшого сержанта під позивним «Клим», який він узяв на честь прадіда.

У службі Руслан залишався людяним: був донором крові, допомагав тим, хто виходив із СІЗО без одягу, вірив, що навіть тому, хто оступився у житті, треба дати шанс піднятися і виправитися. На війні він захищав аеродроми, збивав ворожі дрони, а згодом у 118-й бригаді командував мінометним відділенням на Запорізькому напрямку. Вдома на нього чекали дружина і дві доньки; у січні 2025-го він приїхав без попередження з білими ромашками і ще встиг допомогти молодшій доньці зробити шкільний проєкт Сонячної системи – як пам’ять про себе.

У березні 2025 року під Роботиним ворожий снаряд обірвав його шлях. З Русланом прощалися у Свято-Георгіївському храмі Хмельницького, поховали на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Честь Захисникові!

Фото з сімейного архіву

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.