Єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, титулярний єпископ Зігріса, Голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ владика Степан під час Архиєрейської Літургії у Військовому храмі Стрітення Господнього у Львові, яку очолив Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор, звернувся до вірних, роздумуючи про символізм свята та його глибокий зміст.

— Надзвичайно сьогодні приємно молитися тут, у нашому храмі Стрітення Господнього — у місці, де ми з вами зустрічаємося з Богом, де, переступаючи поріг, приносимо Йому свої думки та переживання. Усе те, що часто знаємо тільки ми і Бог, з чим приходимо сюди, щоб отримати відповідь.

Часто наша молитва є схожа на очікування, тому що це не просто запитання, яке ми ставимо Богові, а час, який ми присвячуємо для того, щоб отримати від Нього відповідь. Кожен із нас, коли молиться, хоче почути, що Бог скаже на ту чи іншу життєву ситуацію, проблему, сподівання чи очікування — на те, що для нас є справді важливим. Іноді буває так, що щось для нас особисто є надзвичайно важливим. Але коли ми розповіли б це комусь іншому, хтось міг би сказати: «Ти в Бога це просиш? Та це ж дрібничка». Проте наша молитва, наше прохання, наші думки і бажання — це наше. Часто складне, незрозуміле, але саме те, що ми довіряємо Богові.

І сьогоднішнє свято Стрітення — це свято очікування. В євангельській історії ми чуємо про дві групи людей: зустрічаються Старий і Новий Завіт, праведні і святі — ті, які очікували Царства Божого в особі праведного Симеона і Анни, — і зустрічаються Йосиф та Марія, які також не до кінця розуміють таїнство Божого милосердя і любові та чому саме їх Бог покликав бути знаряддям Своєї присутності серед людей. У цьому таїнстві зустрічі саме Господь дає зрозуміти всім, що відбувається. Тому в центрі уваги цього свята є наш Спаситель. І одні, і другі зустрічаються з Богом, щоб зрозуміти, що Він говорить кожному з них, що відкриває у їхньому очікуванні.

Тому, дорогі в Христі брати і сестри, це свято говорить нам про те, що Бог кожне наше очікування і кожну молитву приймає. Можливо, це свято тісно пов’язане й з очікуванням нашого народу. Сьогодні ми багато часу проводимо в церкві, намагаємося постити, маємо різні духовні практики, щоб наше спільне очікування — завершення війни, миру, спокою і перемоги — настало якнайшвидше.

Праведний Симеон у своєму очікуванні постійно надіявся на Господа. Він не залишав молитви, не залишав храму, не переставав бути світлом для інших. Роздумуючи над сьогоднішньою євангельською історією, Симеон і Анна нагадують мені тих людей, яких ми бачимо в наших церквах, які приходять молитися ще до початку літургії, хто молиться поза розкладом богослужінь. Вони є прикладом того, що в очікуванні Божої волі не варто знеохочуватися. Той, хто ставить Бога в центр своїх очікувань, прохань, труднощів і навіть сумнівів, завжди знайде правильну дорогу, як рухатися далі.

Як голова пасторально-міграційного відділу, я часто зустрічаюся з політиками, журналістами, представниками різних організацій. Вони запитують про Україну, про те, як наш народ переживає війну, і часто питають: «Чи Бог вас чує? Ви, напевно, дуже розчаровані». Я відповідаю, що попри всі найскладніші обставини ми, як віруючий народ, ставимо Бога в центр свого життя. І навіть у найменших моментах бачимо знаки Його милосердя, яке дає нам силу, відвагу і здатність іти далі. Ми не є самотні. З нами є Бог — у центрі нашого життя, у центрі наших страждань і переживань як народу, що живе у війні.

Нехай свято Стрітення стане для нас святом сповнення очікувань. Праведні Симеон і Анна дочекалися зустрічі з Богом. Ми також сьогодні зустрічаємося з Христом і маємо нагоду ще раз сказати Йому те, що нас найбільше хвилює, і знову поставити Бога в центр власного життя — навіть там, де темно і холодно. Так важливо, щоб на цьому шляху очікування наша свічка не згасла, щоб ми не зневірилися і не знеохочувалися. Бо з нами є Бог, і ми це переживемо.

Нехай милосердний Господь дозволить нам дочекатися сповнення нашого очікування миру і перемоги, щоб ми не лише запалювали свічки, але були світлом для інших. У темні часи добре видно світлих людей. Християнин — це той, хто світиться добротою і милосердям навіть у темряві.

Підготувала Наталія Павлишин

Джерело