Справжній чемпіон — це не той, хто підіймається на п’єдестал. Це, перш за все, той, хто здатен стояти за правду, за своїх друзів, за принципи, за країну, навіть якщо ціна — участь в Олімпіаді, до якої ти йшов усе життя. Владислав Гераскевич зробив саме це. Він вийшов не з політичним гаслом, а з пам’яттю — з іменами та обличчями тих, кого в нас забрала війна.

В Україні пам’ять — це не символ і не декорація. Це одвічне нагадування про ту надвисоку ціну, яку сплатили наші Герої за свободу та незалежність. За ті цінності, які завжди асоціювалися з Олімпійським рухом, а не називалися «порушенням правил».

Особливо цинічно звучать закиди про «нейтральність» на тлі того, що на цій Олімпіаді не раз помічали російські прапори, обґрунтовано заборонені з 2022 року, і за це не було жодних гучних дисциплінарних рішень. Коли пам’ять про загиблих карається швидше, ніж порушення прямих заборон, це виглядає як подвійні стандарти.

Проте Владислав не залишився сам. Українські військові й спортсмени підтримали його словами: «Пам’ять — це не порушення». Бо для нас це не політика. Це честь і повага до тих, хто віддав життя.

Гераскевич міг змовчати, міг погодитися, міг обрати зручність — але він обрав принцип. І саме тому він — справжній чемпіон.

Медалі — це метал. Позиція і гідність — назавжди.