Луганськ без трамвая: як демонтаж рейок став символом деградації міської інфраструктури

У тимчасово окупованому Луганську триває демонтаж трамвайних колій. Те, що починалося як «тимчасове призупинення руху» влітку 2014 року, перетворилося на системне знищення цілого виду міського транспорту.

Замість відновлення – розбирання. Замість модернізації – ліквідація.
Зупинка руху трамваїв у липні 2014 року пояснювалася бойовими діями та пошкодженням інфраструктури. Уже в 2015 році окупаційні структури декларували наміри відновити сполучення, однак паралельно почали демонтувати контактну мережу. Аргументація була показовою – «щоб не розкрали». Фактично це означало відмову від підтримки системи в робочому стані.

Надалі риторика змінювалася. У публічних повідомленнях дедалі частіше звучали тези про «нерентабельність» трамвая та «дефіцит електроенергії». Без належних економічних розрахунків і стратегічного планування використовувалося спрощене пояснення, яке фактично знімало відповідальність за управлінську бездіяльність.

ВІД «ПАУЗИ» ДО ЛІКВІДАЦІЇ

Після 2020 року демонтаж колій став відкритою практикою. У місті почали розбирати окремі ділянки шляхів під приводом реконструкції вулиць або «благоустрою». Не інтегруючи трамвай у комплексний план відновлення, систему поступово вивели з міського простору.

Ключовою подією стала ліквідація профільного підприємства електротранспорту у 2023 році. Це рішення закріпило не тимчасову зупинку, а фактичне завершення існування трамвайної історії міста. Без оператора, без мережі, без плану відновлення.

У 2024-2025 роках демонтаж набув системного характеру. Колії знімають під час реконструкції центральних магістралей, розширюють проїзну частину, укладають новий асфальт. У публічних звітах це подається як ознака «розвитку». Проте фактично місто позбавляється екологічного, енергоефективного та соціально доступного транспорту.

ТРАНСПОРТНИЙ КОЛАПС ЯК НОВА НОРМА

Ліквідація трамвая не супроводжувалася створенням альтернативної повноцінної транспортної системи. Луганськ дедалі більше залежить від маршрутних таксі та обмеженого автобусного парку, що призводить до нерівномірного графіка руху, перевантаження транспорту в години пік і зростання витрат для мешканців.

Одночасно посилюється навантаження на дорожню інфраструктуру та погіршується екологічна ситуація. Електротранспорт традиційно є основою стабільної міської мобільності, а його ліквідація без компенсаційних рішень формує довгострокові інфраструктурні проблеми.

Те, що нині подається як «реконструкція», фактично означає спрощення міської транспортної системи до рівня мінімального функціонування.

ІНФРАСТРУКТУРА ЯК ІНДИКАТОР СТАНУ МІСТА

Трамвай у Луганську працював десятиліттями. Його маршрути формували структуру міських районів, забезпечували доступність соціальних об’єктів і промислових зон. Демонтаж рейок – це не лише технічне рішення. Це символ зміни моделі управління містом.

Підхід «розібрати, бо складно утримувати» демонструє відсутність довгострокової стратегії. Модернізація електротранспорту потребує інвестицій, технічної експертизи та системної енергетичної політики. Замість цього обрано шлях скорочення.

Для тимчасово окупованого Луганська це означає закріплення транспортної нестабільності. Місто втрачає можливість швидкого відновлення повноцінної мережі після деокупації, адже демонтаж колій – це фізичне руйнування основи, яку доведеться відбудовувати з нуля.

Демонтаж трамвайних рейок став маркером масштабнішого процесу – поступової деградації складної міської інфраструктури. Там, де потрібна модернізація, обирають ліквідацію. Там, де потрібне стратегічне планування, діє логіка короткострокових рішень.

Ситуація з луганським трамваєм показує, як під окупацією міська система втрачає не лише транспорт, а й інституційну спроможність до розвитку. І саме це є найсерйознішим наслідком багаторічного демонтажу.