Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, виголошена у Сиропусну неділю, 22 лютого 2026 року, в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Сиропусна неділя приводить нас на поріг Великого посту, котрий є благословенним часом нашого приготування до сопричастя на радості славного Христового Воскресіння. Коли Христос по хрещенні в Йордані готувався до прилюдної проповіді Євангелія, Він 40 днів провів у пустині в пості та молитві. То не було просто місце для аскетичних практик. Безжиттєва пустеля стала для Нього місцем особливого єднання з Отцем. Швидкоплинний час наповнився відчуттям присутності вічного Бога, який огорнув усе Ісусове людське єство, готове принести себе у жертву задля відкуплення і спасіння кожної поодинокої людини яка погибає у ярмі гріха.

Подібно і для нас піст є часом, коли пора пригадати собі хто є Творцем, а хто створінням, і що тільки Триєдиний Бог є Господом неба і землі. Постом можемо заглибитися в таємницю правди нашого єства, щоб позбавитися удаваної самодостатності та прагнення стати центром принаймні свого довкілля. Піст стає для нас школою смирення. Він оголює наші немочі та звільняє від думки, що лише завдяки власним здібностям ми можемо бути головними дійовими особами в хаотичній круговерті подій, які змінюють світ навколо.

«Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння!» (2 Кор 6,2). Ці слова апостола Павла впроваджують нас в середовище духа Великого посту. Він справді є сприятливим часом щоб зосередитися на суттєвому: позбутися того що нас обтяжує та примиритися з Богом і ближніми. Піст дає розгорітися очищальному вогню Святого Духа, який таємно перебуває серед попелу нашої крихкої людськості. Він дає нам можливість звернути свою увагу на найважливіше. Це дарований нам благодатний час, щоб ми своїм життям почали відповідати на прохання, з яким Господь звернувся людей ще устами пророка: «Поверніться до Мене всім серцем своїм». Повернутися до того найсуттєвішого, яким є сам Господь, бо лише з Богом ми відроджуємось з попелу згарищ трагедій людства, але без Нього ми залишаємося мертвим порохом.

Те, чого сучасним християнам бракує для вірогідного свідчення віри у світі, є їх особисте буттєве відчуття Бога, неймовірного, незбагненного та грандіозного у своїй необмеженій доброті та любові. Бракує не просто інформації, аргументів, повчань, побожних щирих практик, мистецьки організованих літургій та шедеврів храмової архітектури. Бракує очевидних прикладів особистого відчуття Бога, його близькості та прихильності. Бога, який перевершує незмірність сотворіння, але здатен покірно увійти до найтемніших закамарків цього світу щоб обійняти людину, котра заблукала в яскравому та гамірному «супермаркеті» сучасності в пошуках особистого, але навіяного привабливою рекламою, а тому фальшивого, щастя.

Втягнута вихором трендів і мод у пошуки всього нового, людина, попри незчисленні пропозиції комфорту і розваг, несподівано для себе об’являє, що знаходиться посеред мертвої пустелі, в якій ніде дістати води, яка дарує з достатком життя в радості і благополуччі, котрих ніхто не був би в силі її позбавити.

Переповнене гамором, який перешкоджає людині усвідомити власну сутність та гідність, людське серце починає волати з розпачу від страждань, які спричинює примарна цінність пропозицій маркетингу світової пустелі. Людське серце потребує тиші, щоб почути лагідне дзюрчання джерела, звідки зможе почерпнути живої води Божественної любові, щоб продовжити подорож своєю життєвою дорогою до правдивої мети, яку багато кому ще потрібно собі ясно усвідомити.

Відчуття Бога є животворчим, воно не лікує чудесним способом травми, хвороби та рани, не усуває голод, спрагу, спеку чи холод, але реанімує цілу людину, наповнює її небесним спокоєм та дає їй відвагу і силу долати всі життєві перешкоди на шляху до місця майбутньої зустрічі зі свої Творцем у Його вічному Царстві.

І з якими почуттями ми б не вступали у час Великого посту, він пропонує той простір тиші, в якому ми зможемо почути голос Бога та об’явити для себе Його пропозицію життя, котра є альтернативою до привабливостей світу. Суть посту не вичерпується аскетичною стриманістю у якихось речах, важливість котрих ми для себе надто переоцінюємо. Піст це час, коли Господь пропонує нам сердечну зустріч, з якої можемо винести безцінні скарби правди, та самим стати іншим світом, котрий здатний міняти примарні реалії сучасності.

Піст є шансом відкрити в неймовірній різноманітності створеного світу присутність його Творця, та зробити несподіване грандіозне об’явлення, що усі ми в «Ньому живемо, рухаємося та існуємо», (Дія. 17, 28) щоб і в нашому житті Бог став усім.

Відчуттям Бога ми стаємо учасниками нового творіння, бо не шукаємо в пустині цього світу води, яка не гасить вічну спрагу душі по Богу. Натомість, звільняючись з під влади дочасного, ми виходимо на зустріч Господу Ісусу, який чекає нас щоб обтерти кожну сльозу, заспокоїти голод і спрагу по повноті життя та наповнити його миром і правдою. Він бажає зробити нас, навіть задля маленьких але щиросердечних великопосних жертв, сопричасниками Його спасительного послання та свідками Його славної перемоги над смертю.

Лиш відважно пройшовши великопосний шлях ми зможемо збагнути велич і силу сяйва Христового Воскресіння та визнати його своїм дороговказом у майбутнє, до вічної єдності з Воскреслим, звідки нам дарується світло віри та сила долати всі перешкоди в сучасному житті. То ж нехай цей Великий Піст стане для нас святим часом пошуку відчуття Бога. А Він напевно зауважить наші свобідні та щирі намагання, і Сам нас знайде. Амінь.

Джерело