Євр. 329 зач.; 11, 24-26; 32 – 12, 2.

Дорогі в Христі браття і сестри!

Апостольське читання з Послання до євреїв відкриває перед нами величну галерею людей віри. Тут постають Авраам, Ісаак, Яків, Йосиф, Мойсей – люди, які вміли бачити невидиме і довіряти Богові навіть тоді, коли обставини здавалися абсурдними. Автор Послання говорить про віру не як про абстрактну ідею, а як про силу, що формує спосіб життя. Саме така віра потрібна нам сьогодні, коли Церква через екологічне служіння УГКЦ закликає нас до навернення в ставленні до Божого створіння.

Авраам приносить у жертву Ісаака. Це один із найглибших і найтаємничіших моментів Святого Письма: Бог ніби ставить під сумнів саму обітницю, яку дав, але Авраам вірить, що Бог є вірним навіть тоді, коли людська логіка руйнується. Його віра – це не сліпота, а радикальна довіра. У світлі екологічного покликання ця подія відкриває ще один вимір. Ми часто поводимося як власники, а не як управителі створіння, ми готові жертвувати майбутнім поколінь заради миттєвої вигоди. Віра Авраама навчає нас відпускати й довіряти Богові, визнаючи, що світ – це не наша власність, а дар. Екологічне навернення починається з внутрішнього акту віри – визнання, що Бог є Господом створіння.

Йосиф, умираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої тлінні останки. Це акт пам’яті. Віра зберігає пам’ять про Божі діла та про відповідальність перед майбутнім. Екологічна криза – це також криза пам’яті. Ми забуваємо, що земля належить не лише нам: вона позичена в наших дітей. Біблійна історія постійно нагадує: людина поставлена в саду, щоб його «порати і доглядати» (Бут 2, 15). Це священне покликання. Коли ми забруднюємо воду, нищимо ліси, виснажуємо землю, то порушуємо довірену нам місію. Віра, про яку говорить апостол, є активною. Вона виявляється в конкретних вчинках любові до Бога і до Його створіння.

«Вірою впали єрихонські мури». Сьогодні перед нами стоять інші мури – байдужості, споживацтва, переконання, що «від мене нічого не залежить». Але віра здатна їх руйнувати. Кожен маленький крок: ощадливе використання ресурсів, турбота про чистоту довкілля, виховання дітей у повазі до природи – це духовні акти.

Святий Франциск показує, що справжня реформа починається з серця. Він відмовився від надмірностей, обрав простоту і радість. Його убогість була не запереченням світу, а способом повернути світові первісну красу. У цьому є глибокий євангельський парадокс: чим менше ми прив’язані до речей, тим більше здатні їх любити правильно. Для святого Франциска кожне створіння було братом або сестрою: брат сонце, сестра вода, брат вітер. Це не поетична метафора, а глибоке богослов’я. Він бачив у створінні відблиск Творця. Коли людина бачить Невидимого, вона не може бездумно нищити видиме – вона починає ставитися до природи як до ікони Божої присутності.

2026 – ювілейний рік святого Франциска – є для нас нагодою переосмислити власне місце у створінні. Франциск не був екологом у сучасному сенсі – він був містиком, який зрозумів, що гріх людини руйнує гармонію між Богом, людиною і світом. Тому його життя було проповіддю примирення.

Апостол завершує цей уривок закликом дивитися на Ісуса – «начальника й завершителя віри». У Христі відкривається остаточний сенс створіння. Його воскресіння – це початок нового неба і нової землі. Екологічне служіння Церкви не є лише соціальною програмою. Воно вкорінене в пасхальній таємниці: Бог не відкидає світ, а відновлює його. Коли ми поєднуємо віру Авраама, витривалість Мойсея і любов святого Франциска до створіння, ми починаємо жити як люди надії, ми свідчимо, що світ має майбутнє в Бозі, і кожен наш відповідальний вчинок стає частиною великої історії спасіння. Амінь.

Підготував о. Іван Стефанчук, референт Бюро УГКЦ з питань екології Бучацької єпархії.

 

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2026 р.

Джерело