Екологічні проповіді на першу неділю Великого посту
За апостольським читанням
Євр. 329 зач.; 11, 24-26; 32 – 12, 2.
Дорогі в Христі браття і сестри!
Апостольське читання з Послання до євреїв відкриває перед нами величну галерею людей віри. Тут постають Авраам, Ісаак, Яків, Йосиф, Мойсей – люди, які вміли бачити невидиме і довіряти Богові навіть тоді, коли обставини здавалися абсурдними. Автор Послання говорить про віру не як про абстрактну ідею, а як про силу, що формує спосіб життя. Саме така віра потрібна нам сьогодні, коли Церква через екологічне служіння УГКЦ закликає нас до навернення в ставленні до Божого створіння.
Авраам приносить у жертву Ісаака. Це один із найглибших і найтаємничіших моментів Святого Письма: Бог ніби ставить під сумнів саму обітницю, яку дав, але Авраам вірить, що Бог є вірним навіть тоді, коли людська логіка руйнується. Його віра – це не сліпота, а радикальна довіра. У світлі екологічного покликання ця подія відкриває ще один вимір. Ми часто поводимося як власники, а не як управителі створіння, ми готові жертвувати майбутнім поколінь заради миттєвої вигоди. Віра Авраама навчає нас відпускати й довіряти Богові, визнаючи, що світ – це не наша власність, а дар. Екологічне навернення починається з внутрішнього акту віри – визнання, що Бог є Господом створіння.
Йосиф, умираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої тлінні останки. Це акт пам’яті. Віра зберігає пам’ять про Божі діла та про відповідальність перед майбутнім. Екологічна криза – це також криза пам’яті. Ми забуваємо, що земля належить не лише нам: вона позичена в наших дітей. Біблійна історія постійно нагадує: людина поставлена в саду, щоб його «порати і доглядати» (Бут 2, 15). Це священне покликання. Коли ми забруднюємо воду, нищимо ліси, виснажуємо землю, то порушуємо довірену нам місію. Віра, про яку говорить апостол, є активною. Вона виявляється в конкретних вчинках любові до Бога і до Його створіння.
«Вірою впали єрихонські мури». Сьогодні перед нами стоять інші мури – байдужості, споживацтва, переконання, що «від мене нічого не залежить». Але віра здатна їх руйнувати. Кожен маленький крок: ощадливе використання ресурсів, турбота про чистоту довкілля, виховання дітей у повазі до природи – це духовні акти.
Святий Франциск показує, що справжня реформа починається з серця. Він відмовився від надмірностей, обрав простоту і радість. Його убогість була не запереченням світу, а способом повернути світові первісну красу. У цьому є глибокий євангельський парадокс: чим менше ми прив’язані до речей, тим більше здатні їх любити правильно. Для святого Франциска кожне створіння було братом або сестрою: брат сонце, сестра вода, брат вітер. Це не поетична метафора, а глибоке богослов’я. Він бачив у створінні відблиск Творця. Коли людина бачить Невидимого, вона не може бездумно нищити видиме – вона починає ставитися до природи як до ікони Божої присутності.
2026 – ювілейний рік святого Франциска – є для нас нагодою переосмислити власне місце у створінні. Франциск не був екологом у сучасному сенсі – він був містиком, який зрозумів, що гріх людини руйнує гармонію між Богом, людиною і світом. Тому його життя було проповіддю примирення.
Апостол завершує цей уривок закликом дивитися на Ісуса – «начальника й завершителя віри». У Христі відкривається остаточний сенс створіння. Його воскресіння – це початок нового неба і нової землі. Екологічне служіння Церкви не є лише соціальною програмою. Воно вкорінене в пасхальній таємниці: Бог не відкидає світ, а відновлює його. Коли ми поєднуємо віру Авраама, витривалість Мойсея і любов святого Франциска до створіння, ми починаємо жити як люди надії, ми свідчимо, що світ має майбутнє в Бозі, і кожен наш відповідальний вчинок стає частиною великої історії спасіння. Амінь.
Підготував о. Іван Стефанчук, референт Бюро УГКЦ з питань екології Бучацької єпархії.
За Євангельським читанням
Слава Ісусу Христу!
У першу неділю Великого посту Свята Церква звертає наш погляд на уривок з Євангелії від Івана (Ів 1, 43-51), що розповідає про покликання Филипа і Натанаїла. Ісус Христос говорить просто: «Іди за Мною». На сумнів Натанаїла звучить відповідь через Филипа: «Прийди і подивися».
Віра народжується не з абстрактних міркувань, а з особистої зустрічі з Богом. Христос не переконує силою логічних доказів – Він запрошує до живого досвіду: побачити, пережити й відкрити серце.
Інша назва цього дня – Неділя Православ’я. Вона нагадує нам істину Воплочення, яка робить можливим шанування святих ікон – не як матеріальних предметів самих по собі, а як свідчення того, що невидимий Бог у видимім тілі увійшов у людську історію.
Нас не повинно дивувати, що богословська традиція ставить особливий акцент на Божому Втіленні, адже саме на ньому ґрунтується вся божественна економія спасіння. Святий Іриней Ліонський чітко наголошує, що Слово Боже стало людиною для того, щоб людина могла стати причасницею Його життя, тобто обожествитися.
Усе створіння перебуває в повній залежності від Творця, а Його воля – зробити нас учасниками Своєї природи: «Завдяки їм нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю розповсюднилось у світі» (2 Пт 1, 4). Ця істина здійснюється через воплочення Слова Божого: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів 3,16).
Отці Сьомого Вселенського Собору проголосили, що людська природа Христа є іконічним образом Його Божества. Слова Спасителя: «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Ів 14,9) підтверджують, що людська природа Сина Божого стала видимим образом невидимого Бога.
Богослов’я ікони ґрунтується на догматі Воплочення Божого Слова. Людський образ Христа нерозривно пов’язаний із Його Божественною природою. Бог увійшов у створений світ – і саме створіння набуває особливої гідності. Світ не є божеством і не є предметом поклоніння – поклоніння належить лише Богові. Водночас світ є даром, створеним через Логос – через Слово, яке є Богом і через яке все постало.
Коли ми говоримо, що створіння є відображенням Божої любові, ми не ототожнюємо його з Богом. Слід пам’ятати, що світ є створеним, тоді як Бог – нествореним. Через красу, гармонію і життя природи людина може навчитися прославляти Творця й дякувати Йому.
Цей рік є особливим для всієї Церкви: ми святкуємо 800 років від переходу до вічності св. Франциска з Асижу, засновника Ордену Братів Менших. Для сучасної людини його постать є надзвичайно промовистою. Як зазначено в енцикліці «Laudato Si’», «святий Франциск допомагає нам зрозуміти, що інтегральна екологія вимагає відкритості до категорій, які перебувають за межами мови математики і біології, і показує нам саму суть того, що означає бути людиною» (п.11).
Франциск почув Христове «Іди за Мною» і відповів на нього всім своїм життям. Він жив просто, радісно й із великою вдячністю. У сонці, воді, землі він бачив не об’єкти для використання, а дари Божої любові. Його ставлення до створіння не було романтизмом – воно було плодом глибокої віри. Він не поклонявся природі, а прославляв Творця через створіння.
Сьогодні, коли людство переживає серйозні екологічні виклики, Церква нагадує: проблема полягає не лише в технологіях чи політиці. Її корінь – у серці людини, у невдячності, споживацькому способі життя та втраті відчуття дару.
Турбота про довкілля – це не модна тенденція, а вираження християнської відповідальності. Ми знаємо, що світ створений Богом, тому не можемо бути байдужими до нього. Берегти створіння – означає шанувати Того, Хто його створив.
Великий піст – це час очищення, час перевірки, чи немає в нас «лукавства», якого не було в Натанаїла. Сьогодні поставмо собі запитання: чи вміємо ми жити з вдячністю? Чи сприймаємо навколишній світ як дар?
Пам’ятаймо, що наше екологічне навернення починається з простих кроків: менше споживати – більше дякувати, менше вимагати – більше цінувати, менше руйнувати – більше берегти.
«Прийди і подивися» – сьогодні ці слова звучать особливо актуально. Христос запрошує нас прийти й зачерпнути з Джерела віри, побачити красу Божого створіння та стати свідками Його любові.
Неділя Православ’я – це не лише згадка про історичну перемогу над іконоборством, а й нагадування про правильне бачення: бачити Бога в центрі життя і з вдячністю приймати світ як Його дар.
Приклад святого Франциска навчає нас поєднувати правдиву віру в Бога Творця і Спасителя з відповідальним ставленням до створіння. Бо той, хто по-справжньому любить Бога, не може марнувати Його дари.
Амінь.
Підготував о. Юрій Годісь, референт Бюро УГКЦ з питань екології Сокальсько-Жовківської єпархії.
Проповіді підготовлено в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2026 р.