Пропонуємо вашій увазі підсумок документа Міжнародної Богословської Комісії, який присвячений християнській антропології в епоху штучного інтелекту та «urban age». У документі наголошується, що майбутнім є стосунки, а не технології.

«Quo vadis, humanitas?» (Куди прямуєш, людство?) – такою є назва нового документа Міжнародної Богословської Комісії (МБК), який був оприлюднений у середу, 4 березня 2026 року. Його 9 лютого схвалив Папа Лев XIV.

Сьогодні, в умовах безпрецедентного технологічного прогресу, богослов’я прагне надати «богословську та душпастирську пропозицію», яка розглядає людське життя як «цілісне покликання» та «спільну відповідальність перед іншими та перед Богом» у світлі Євангелія. Центральне місце займає посилання на Конституцію Другого Ватиканського Собору Gaudium et spes: документ МБК запозичує як тему відкритого діалогу між Церквою і сучасним світом, так і концепцію людини як «цілісної істоти, в єдності тіла і душі, серця і совісті, розуму і волі».

Розвиток між трансгуманізмом і постгуманізмом

Перший із чотирьох розділів тексту присвячений розвиткові, який характеризується двома полюсами: трансгуманізмом і постгуманізмом. Перший охоплює бажання конкретно покращити, за допомогою науки і технологій, умови життя народів, долаючи їхні фізичні та біологічні обмеження. Другий живе «мрією» навіть замінити людину, вивищуючи кіборга, тобто гібрида, який робить розмитою межу між людиною і машиною. Між цими двома полюсами стоїть християнська віра, яка «спонукає шукати синтез» людських напружень у Христі, Божому Сині, Який став людиною, помер і воскрес.

Цифровий світ як середовище життя

Після короткого екскурсу в історію взаємин між розвитком і технологією в останніх папських висловлюваннях – від святого Івана XXIII до Франциска – документ зосереджується, зокрема, на цифрових технологіях у світлі роздумів Лева XIV. «Цифрова технологія, – підкреслюється, – вже не є лише інструментом, а становить справжнє життєве середовище», оскільки вона структурує людську діяльність і стосунки. Ось чому цифрова ера започаткувала «новий горизонт сенсу», змінивши також поняття «універсального», яким сьогодні позначають «те, що є спільним у глобальному сполученні», а не «спільну природу».

З цього випливають різні небезпеки: в екологічній сфері експансія штучного світу призводить до економіки, заснованої на необмеженому використанні ресурсів заради максимального прибутку. «Трагічним наслідком» цього є екологічний борг між Північчю і Півднем світу, «неконтрольована і несанкціонована» урбанізація, політика видобутку корисних копалин, що забруднює довкілля. У стосунках з іншими цифрова революція може призвести до того, що людина почуватиметься незначною і загубленою в некерованому і дестабілізуючому потоці інформації, між суто віртуальними контактами, без прив’язки до часу й місця.

Зростання потенціалів штучного інтелекту

Дедалі більше проявляється сила штучного інтелекту, як у вузькому розумінні (AI) так і в загальному (AGI). Перший може швидко обробляти великі обсяги даних, що не завжди піддається контролю з боку людини, компаній або держав, а отже, є ненадійним. Другий, набагато більш проникливий, в майбутньому зможе замінити всі аспекти людського інтелекту, як обчислювальні, так і оперативні, що матиме глибокі та радикальні наслідки. У такому гіперпідключеному світі, як зазначено в документі, економічні, політичні, соціальні або військові процеси ризикують стати «неконтрольованими і, отже, некерованими», а також зростає загроза «соціального контролю та маніпулювання».

Також комунікація зазнає наслідків цієї ситуації: незважаючи на те, що підкреслюються переваги науково-технічного розвитку в цій сфері, такі як «активне громадянство», «безпосередня та партесипативна інформація», а також «незалежна інформація», що дозволяє, наприклад, викривати порушення прав людини, – МБК попереджає про «безмежний ринок новин та особистих даних, які не завжди можна перевірити і які часто піддаються маніпуляціям». По суті, сьогодні засоби масової інформації не є «нейтральними засобами», тому їхній вплив на етику та культуру становить виклик для антропології.

Інфосфера та криза західних демократій

У такій «інфосфері» особистість стає дедалі більш невпевненою у своїй ідентичності і тому прагне визнання з боку інших: визнання, яке доводиться завойовувати навіть «фальсифікуючи реальність» або утверджуючи свої права «проти іншого». Звідси випливають соціальні конфлікти, які часто переростають у конфлікти ідентичності. І звідси ж випливає «криза, яку переживають західні демократії», не усвідомлюючи «зростання труднощів» у визнанні, на загальній основі, «того, що об’єднує нас як людей». По суті, підкреслює МБК, відсутній той «соціальний діалог», який будує консенсус знизу, на основі «солідарних зв’язків».

Інформаційна революція також змінює спосіб сприйняття знань, горизонт яких може бути зведений лише до того, що штучний інтелект може опрацювати. Принципи філософії, богослов’я чи етики можуть тоді розглядатися як суб’єктивні питання або питання особистого смаку. Те саме може статися і з тілесністю: якщо, з одного боку, прогрес біотехнологій для здоров’я і благополуччя різних народів є позитивним, то, з іншого боку, документ застерігає від поширення «культу тіла», особливо на Заході, де існує тенденція прагнути «ідеальної фігури, завжди у формі, молодої і красивої». Не менш ризикованим є human enhancement: сам по собі цей термін позначає всі ті біомедичні, генетичні, фармакологічні та кібернетичні технології, що спрямовані на покращення здібностей людини. Але якщо це поняття трактувати «без обмежень і обережності», то нагальним стає замислитися над необхідністю балансу між «технічно можливим і по-людськи розумним».

Стосунки між цифровим світом і релігійністю

Також широко розглядається питання про взаємозв’язок між цифровими технологіями та релігією: і в цій сфері є як позитивні аспекти, такі як легкість отримання знань та інформації, так і негативні. Серед них – створення в Інтернеті «гігантського “релігійного ринку“, який пропонує вибір по меню, відповідно до індивідуальних інтересів», а також певна християнська комунікація, яка в соціальних мережах використовується для «підживлення суперечок і навіть руйнування доброї репутації інших людей». І не тільки: у цій «метаморфозі способу вірування» сама технологія в кінцевому підсумку виступає «духовним провідником і посередником у священному», з крайніми випадками «віртуальних благословень та екзорцизмів і цифрового спіритизму». Не бракує також форм неогностицизму, які в ім’я людства, вільного від будь-яких обмежень, спільнот та історії, бачать у релігії лише перешкоду для досліджень та прогресу.

Культура анамнезу та амнезія культури

Другий розділ документа зосереджений на темі цілісного покликання: людський досвід слід розглядати в конкретних категоріях часу, простору та взаємин. Сьогодні, пояснює МБК, втрачено відчуття історії, все зведено до «замкнутого в собі сьогодення», а «культура анамнезу» поступилася місцем «амнезії культури» . Не існує живих традицій, а лише оброблені дані, які можна в будь-який момент завантажити з комп’ютера. Технологія робить все сучасним, але «теперішнє, яке більше не знає минулого, не має жодного майбутнього», ані надії. Це може призвести до «форм ревізіонізму та неґаціонізму», а також до «фальшивих культур (марнотратства, стін, ізоляції) або популізму. На тлі всього цього Євангеліє виступає як контркультура з двох причин: тому що воно цінує і підтримує всі справді людські виміри і тому що в «горизонтальному прискоренні», якого зазнає історія, Слово надає їй сенсу, а саме – Ісуса Христа, точку зустрічі між часом людини і вічністю Бога.

Явище «урбаністичної епохи»

Не менш розлогими є роздуми про простір, особливо з огляду на явище «urban age», тобто формування метрополійних регіонів, що об’єднують центри та периферії у величезні простори, які не позбавлені проблем, таких як відсутність базових послуг. Крім того, глобальна культура та легкість пересування роблять людину «громадянином світу», але також «кочівником», що блукає в анонімних і одноманітних не-місцях, таких як аеропорти та торгові центри. «Таким чином втрачається постать паломника», – підкреслює документ, тобто того, хто, не втрачаючи зв’язку зі своєю землею, вирушає в подорож, щоб відповісти на поклик Бога. Глобальний простір не робить нас більш гостинними та відкритими для інших. Навпаки, він призводить до «сильних реакцій, пов’язаних з ідентичністю», посилює «почуття вторгнення», яке бачить в іншому загрозу, створює кордони там, де християни бачать пороги, тобто «місця, які сполучають нас» із ближніми. Христос, насправді, «відкриває простір народів і осіб», роблячи його гостинним місцем, без стін і замкнутості, в спасенному сьогоденні, на дорозі до трансцендентного майбутнього.

Стосунки як противага уніфікуючій глобалізації

Отже, потрібними є стосунки, міжсуб’єктивність, що розуміється як приналежність людини до сім’ї, народу та традиції. Такі форми приналежності, як підкреслює документ, формують особисту ідентичність і становлять «противагу поширенню уніфікуючої глобалізації». Сімейна клітина, зокрема, «у ставанні чоловіка і жінки одністю в народженні дитини» виражає «повноту і обітницю» дару життя. Так само народ реалізується, поділяючи культуру і землю, протиставляючись таким чином «космополітичному, анонімному і глобалізованому» баченню, яке нівелює відмінності та особливу ідентичність. Принципом, на який, натомість, посилається МБК, є єдність у різноманітності. У цьому контексті також розглядається «Божий люд, яким є Церква», шлях якого ґрунтується на вірі та є відкритим на відмінності задля «більшого об’єднавчого проєкту».

У цьому розділі також важливе місце займає принцип спільного блага, з зверненням до фінансових інституцій, щоб вони були більш «уважними до реальної економіки, ніж до логіки прибутку», і не втрачали етичного підходу та солідарності щодо найслабших. Також тому, що «таїнство хреста» спрямовує увагу на точку зору постраждалих. Без справедливості та поваги до найслабших не може бути «людського сповнення» історії. У цьому контексті заохочено звернути увагу на найбідніших, яким у контексті технологічного поступу може загрожувати стати «побічними жертвами», яких можна безжально усувати.

Сповнення у любові

Цілісне покликання людини полягає також у реалізації в любові: життя кожного є плодом «творчої любові Отця», Який полюбив його ще до того, як створив. Це означає, що «кожне людське існування має нескінченну цінність саме в собі», і людина не може бути піддана жодним політичним, економічним чи соціальним заходам, які принижують її «нескінченну гідність». Сприйняття життя як дару також означає, що ніхто не повинен почуватися «зайвим» у світі, бо всі ми покликані відповісти на задум, який Бог приготував для нас, Його дітей, які звертаються до Нього в молитві. Молитва «характеризує людяність», вона виражає людство, яке покладається на щось вище, не розчиняючись і не проєктуючи себе. На жаль, сьогодні, особливо на Заході, – зазначається в документі, – пропагується «культура не покликання», яка позбавляє молодь відкритості на остаточний сенсом існування, а також на надію. Майбутнє, таким чином, зводиться до вибору роботи, економічного заробітку, задоволення матеріальних потреб. Навпаки, «культура покликання» є як ніколи необхідною для сприяння правильному процесу дозрівання ідентичності особи та народів.

Ідентичність зріла в любові

Ідентичність є темою третього розділу. «Жодна людина не може бути щасливою, якщо не знає, ким вона є» – стверджує МБК. Отже, кожен повинен взяти на себе завдання стати собою і перетворювати світ згідно з Божим задумом. Крім того, як улюблені діти Господа, люди розвивають свою ідентичність насамперед у любові. Але існують й інші фактори – культурні, природні, соціальні та релігійні – які роблять ідентичність особливо складною. Тому її слід шукати насамперед у серці, «центрі особистості», де формується єдність і будуються справжні зв’язки у правильних стосунках зі світом. Для формування своєї ідентичності також необхідно «прийняти статеве тіло, розглядаючи його як дар, а не як в’язницю, яка заважає нам бути справжніми собою, або як біологічний матеріал». У цьому контексті важливе значення має також інвалідність. «З огляду на те, що вроджені вади не є безпосередньо бажаними Богом», як пояснює документ, необхідно захищати безмежну гідність кожної людини, приймаючи її «особливе становище», оскільки також воно «може бути нагодою для добра, мудрості та краси».

Ідентичність дозріває у стосунках між людьми та з всесвітом

З тексту чітко випливає важливість міжособистісних стосунків, оскільки чим більше людина переживає їх «автентично», тим більше зріє «власна персональна ідентичність». Бути даром для інших стає тоді способом, у який людина відповідає на заклик до «соціальної спільності», що реалізується у «здатності приймати інших, встановлюючи міцні зв’язки», що ґрунтуються на діалозі, слуханні та праві бути собою і бути різними. Далі пропонується роздуми про взаємини між людством і всесвітом. Він не може бути зведений до простого «об’єкта» і не може бути «гуманізований», як це відбувається, особливо на Заході, з домашніми тваринами. Натомість люди повинні взяти на себе роль «відповідальних адміністраторів» створеного світу, стаючи чинниками еволюції фізичного всесвіту, «але завжди з повагою до його внутрішніх законів»

Полюси людської ідентичності

Четвертий і останній розділ документа аналізує драматичний стан процесу формування людської ідентичності, який проходить через різні «напруження або полярності» між матеріальним і духовним, чоловічим і жіночим, індивідуальним і спільнотним, скінченним і нескінченним. Ці напруження, як пояснюється, «не слід інтерпретувати в дуалістичній логіці, а як «єдність двох», щоб показати «правильну і невід’ємну цінність відмінності». Прикладом є «троїчне життя», в якому стосунки між двома не закриваються на собі, не анулюють одне одного, а «відкриваються на здійснення в третьому». Перш за все, через полярні протилежності «залишається недоторканим первинний дар, який передує і засновує». «Досконала гармонія» між Особами Пресвятої Тройці нагадує про вселенське братерство і проявляється найвищим чином в Пресвятій Євхаристії, яка «відроджує людські взаємини і відкриває їх на сопричастя».

Чоловічість і жіночість – це Божий дар

Щодо напруженості між чоловічим і жіночим наголошується, що ідентичність чоловіка і жінки «не є випадковою змінною», яку можна формувати незалежно від її «первісного і постійного» значення або всупереч йому; вона також не є «власністю, якою можна розпоряджатися» на власний розсуд. Навпаки, така ідентичність є Божим даром. Отже, сучасна тенденція «заперечувати або ігнорувати цю природну різницю» стає «небезпечним способом стирання реальної тілесної ідентичності» на користь «ендогамної саморефлексії». З богословської точки зору, натомість, напруга між чоловіком і жінкою знаходить своє належне місце у покликанні до єдності двох «з однаковою гідністю».

Джерело екологічної кризи

Іншою полярністю, яка розглядається, є полярність між матеріальним і духовним: коли втрачається гармонія між цими двома вимірами, всі речі перестають бути «знаками більшої таємниці», а зводяться до «матеріалу, яким можна довільно маніпулювати з метою отримання прибутку». І це є «корінням поточної екологічної кризи», яка також відбивається на стосунках між людьми та народами, у вигляді «розширення людських конфліктів». Таким чином, загальнолюдське братерство, «записане у спільному походженні», більше не визнається. З богословської точки зору, натомість, напруга між матеріальним і духовним знаходить своє повне значення у воскресінні: завдяки йому людина спасенна до кінця, тілом і душею.

Приклад у Пресвятій Богородиці

На закінчення в документі МБК чітко підкреслюється, що «майбутнє людства вирішується не в лабораторіях біоінженерії, а в здатності жити у напруженостях сьогодення», не втрачаючи почуття межі та відкритості на таємницю воскреслого Христа. Прекрасним прикладом цього є Діва Марія: Та, що вільно прийняла Божий дар, стає «парадигмою» людини, яка здійснює себе в повноті. «Справжня гуманізація», отже, буде полягати в тому, щоб дозволити «обожествити» нас Любові, яка «випереджує нас і робить нас головними дійовими особами нового людства».

Джерело: Vatican News

Джерело