12 березня 2026 року у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбувся круглий стіл «Львівський псевдособор у контексті російської імперської політики». Історики, дослідники та духовенство обговорили передумови, перебіг і наслідки ліквідації Української Греко-Католицької Церкви радянською владою у 1946 році, а також провели паралелі з сучасним становищем церковних громад на тимчасово окупованих територіях України.

Організаторами події стали Український інститут національної пам’яті, Інститут історії Церкви Українського католицького університету, Галузевий державний архів СБУ та КНУ імені Тараса Шевченка. Модерував захід доктор історичних наук Тарас Пшеничний.

Ректор університету Володимир Бугров, відкриваючи зустріч, поділився особистими спогадами з радянського часу. Він пригадав, як на Тернопільщині василіанський монастир, розташований неподалік його дому, було перетворено на гуртожиток профтехучилища, а храм зруйновано. Також він розповів про розкопки могили жертв радянських репресій біля церкви Покрову в Бучачі, на місці яких у радянський час діяло дитяче кафе.

З вітальним словом виступив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Він наголосив, що історію Української Греко-Католицької Церкви не можна розглядати як регіональний феномен, адже вона є невід’ємною частиною українського національного розвитку. Глава Церкви також нагадав про дискусії довкола оцінки Львівського псевдособору та зазначив, що сьогоднішня риторика Московського патріархату часто відтворює радянські пропагандистські кліше.

Перший заступник голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Войналович підкреслив, що для радянської влади УГКЦ становила серйозну перешкоду, оскільки мала значний авторитет у суспільстві. Саме тому режим поставив перед нею вибір: або підпорядкуватися державі, або зазнати репресій. За його словами, досвід підпільного існування сформував особливу стійкість Церкви, що пояснює високий рівень довіри до неї сьогодні. Він також звернув увагу на подібність риторики радянських документів і сучасних розпоряджень російської влади на окупованих територіях.

Історик Олександр Лисенко зазначив, що ліквідація УГКЦ була частиною ширшої стратегії радянського режиму зі створення уніфікованого ідеологічного простору. Для кремля Церква була небезпечною як через зв’язок із Ватиканом, так і через підтримку українського визвольного руху. За його словами, боротьба проти УГКЦ супроводжувалася масштабним залученням радянських спецслужб.

Директор Інституту історії Церкви УКУ Олег Турій наголосив, що політика переслідування унійної Церкви має довшу історію і сягає ще часів російської імперії. Уже за Петра І сформувалися негативні ставлення до Унії, а за правління Катерини ІІ розгорнулася системна кампанія переведення уніатів до Російської православної церкви.

Дослідниця Світлана Гуркіна підкреслила, що Львівський «собор» 1946 року був кульмінацією майже річної спецоперації радянських спецслужб, організованої за участю державних органів і Московського патріархату. Під час цього зібрання було проголошено ліквідацію унії, розрив із Ватиканом і «повернення» до православ’я.

Співробітниця Галузевого державного архіву СБУ Наталя Сердюк нагадала, що лише у 1945–1951 роках радянські органи заарештували 556 греко-католицьких священнослужителів. Попри репресії, Церква змогла вижити в підпіллі завдяки священникам і активній підтримці мирян.

Про події на Закарпатті говорив о. Михайло Михалець. Він зазначив, що на момент приходу Червоної армії понад половина населення краю належала до Греко-Католицької Церкви. Радянська влада розглядала єпископа Теодора Ромжу як перешкоду своїй політиці, і в 1947 році на нього було організовано замах, що завершився його смертю.

Історик Ігор Каретніков звернув увагу на існування греко-католицьких громад на сході України. Вони сформувалися після повоєнних переселень галичан і діяли навіть у підпіллі. Після 1991 року їхнє життя активізувалося, однак після початку російської агресії багато громад на окупованих територіях опинилися під тиском.

Підсумовуючи дискусію, Блаженніший Святослав зазначив, що сьогодні на окупованих територіях відбувається не просто обмеження церковного життя, а руйнування громадянського суспільства. Як приклад він навів катедральний собор у Донецьку, який нині залишається закритим, а священники були змушені залишити місто.

Джерело