Екологічні проповіді на третю неділю Великого посту
За апостольським читанням
Дорогі в Христі!
У третю неділю Великого посту Церква пропонує нам апостольське читання з Послання до Євреїв (4,14–5,6). У цьому уривку апостол Павло відкриває перед нами глибоку таємницю нашої віри: «Мавши, отже, великого архиєрея, що вже пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання» (Євр. 4, 14). Христос названий великим архиєреєм, тобто тим, хто поєднує Бога й людину, хто приносить Богові жертву від імені людства. Але особливість цієї жертви полягає в тому, що Христос приносить не щось зовнішнє – Він приносить самого себе, через своє воплочення, страждання і воскресіння входить у глибину людського життя і в увесь створений світ.
Коли Син Божий став людиною, Він прийняв не лише людську душу, але й людське тіло. Бог входить в історію світу, щоб його відновити. Тому спасіння в християнській вірі не обмежується лише внутрішнім духовним досвідом людини, воно має ширший, космічний вимір. У Христі починається відновлення гармонії всього створіння. Саме тому апостол Павло говорить у Посланні до Римлян, що все створіння «стогне і страждає» (Рим 8, 22), очікуючи визволення. Гріх людини порушив гармонію між Богом, людиною і світом. Людина, покликана бути добрим захисником землі, часто стає її руйнівником. Але в Христі з’являється новий початок, коли Він відновлює правильний порядок створіння і повертає людині її справжнє покликання.
Щоб зрозуміти це покликання, згадаймо слова книги Буття, де сказано, що Бог доручив людині «порати і доглядати» (Бут 2, 15) землю. У цих словах закладена велика відповідальність. Людина не є абсолютним власником світу, вона є головним захисником Божого створіння. У богословській традиції часто говорять, що людина покликана бути своєрідним священником створіння. Символом цього служіння є Божественна Літургія, у якій плоди землі і людської праці – хліб і вино – приносяться Богові як знак вдячності. Але коли людина починає дивитися на світ лише як на ресурс для задоволення власних бажань, вона втрачає це священниче покликання і руйнує гармонію всього створіння.
Цю істину дуже тонко збагнув великий святий Церкви – св. Франциск Асизький. Його духовність була глибоко біблійною. Він бачив у світі не просто матерію, а дар Божої любові. Для нього все Боже створіння було великою родиною, тому він називав сонце братом, воду – сестрою, а землю – матір’ю. У своєму гімні «Прослави Творця» він величає Бога через красу створіння. Святий Франциск не обожнював природу, а славив Творця, Котрий проявляє свою любов через створений світ. Саме тому він жив у простоті й добровільній убогості. Він розумів, що жадібність і надмірність руйнують гармонію створіння, а вдячність і поміркованість допомагають людині відновити правильні відносини з Богом і світом.
Сьогодні ці слова звучать особливо актуально. Людство має необмежену владу над природою і використовує величезні обсяги енергії та ресурсів. Тому питання енергоефективності й енергозбереження стає не лише технічним чи економічним. Воно стає моральним і духовним питанням. Енергія походить із ресурсів землі – з води, вітру, сонця, природних багатств. Коли людина використовує ці ресурси бездумно, вона поводиться так, ніби світ існує лише для її споживання. Але християнська віра нагадує нам, що створіння є даром, а не власністю. Особливого значення це набуває в умовах війни. Коли руйнуються енергетичні системи, коли електрика й тепло стають життєво необхідними для лікарень, домівок і громад, тоді кожна людина починає розуміти справжню цінність енергії. У таких обставинах енергозбереження стає актом солідарності й відповідальності. Економлячи електроенергію, ми допомагаємо підтримувати стабільність енергосистеми. Коли бережемо тепло, ми підтримуємо тих, хто найбільше потребує допомоги. Використовуючи ресурси розумно, проявляємо любов до ближнього і відповідальність перед Богом за дари Його створіння.
У цьому сенсі духовний зміст Великого посту відкривається перед нами ще глибше. Піст – це не лише стримання від певної їжі. Це школа свободи та поміркованості. Він навчає людину відмовлятися від надмірності й спонукає жити у вдячності. Сьогодні ця аскеза може проявлятися і в нашому ставленні до ресурсів та енергії. Коли ми свідомо уникаємо марнотратства, коли відповідально ставимося до тепла, світла, води і матеріальних благ, ми практикуємо духовність відповідальності. У певному сенсі енергозбереження стає сучасною формою християнської аскези, знаком того, що людина пам’ятає про свою відповідальність за створений світ і втілює її в життя.
Апостол у Посланні до Євреїв закликає нас приступати з довірою до престолу благодаті. Навіть у час випробувань і війни християнин живе надією. Ми віримо, що Бог здатний відновити зранений світ. Але це відновлення починається з нашого серця, з нашого способу життя, з нашого ставлення до людей і до створіння.
Нехай приклад св. Франциска Асизького допоможе нам навчитися простоти, вдячності та відповідальності, щоб наше життя стало свідченням того, що людина може не лише використовувати світ, але й допомагати йому знову прославляти свого Творця.
Амінь!
Підготував о. Михайло Неїжмак, референт Бюро УГКЦ з питань екології Донецького екзархату.
За Євангельським читанням
«Яка бо користь людині здобути світ увесь
і занапастити свою душу?»
(Мк 8, 36)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі!
Сьогоднішнє недільне Боже слово, євангельський текст, настільки сильне та промовисте, що на основі кожного почутого рядка можна насправді написати не одну книгу чи докторську дисертацію.
Справді, сучасний світ, нинішнє суспільство, яке часто відкидає Творця як свою першопричину й основу всього сущого та живого, як фундамент Життя, може позбавити людину справжніх цінностей, які будують, творять і мотивують для розвитку та росту.
Світ, у якому ми живемо, часто конкурує з євангельськими цінностями християнського життя та відповідальності, нав’язує свої псевдоцінності, які в кінцевому підсумку можуть погубити людину і Богом створений світ.
Безумовно, ми покликані здобувати світ, покращувати власний добробут чи матеріальні статки, але маємо це робити так, щоб не занапастити свою душу та навколишній світ.
Можемо себе по-філософськи запитати: а чи справді мета виправдовує засоби? Звісно, ні! Бо якщо ми хочемо обрати найлегшу дорогу, стати статусними особами, багачами, водночас завдаючи великої соціальної кривди, то спровокуємо багато бід та проблем для інших, порушимо природний закон Творця. Чи залишимося після цього людьми в повному розумінні цього слова?
Не бачена ніким у світі глобальна російсько-українська війна, яка триває сьогодні, спровокована однією особою. Поставивши перед собою мету, він виправдовує будь-які засоби – жахливі, руйнівні, непомисленні… Скільки понівечено доль! Скільки крові пролито, скільки покалічено людей! Скільки завдано біди, несправедливості, вчинено розрухи для людини та Богом створеного світу!
Хтось збагачується під час цієї війни, яка несе смерть, руйнацію, тотально нищить усе живе створіння, а хтось втрачає все, що мав, усе, що здобув, важко щоденно працюючи.
Дорогі в Христі! Завойовувати цей світ, покращувати свій добробут і матеріальні статки, на моє глибоке переконання, можна крізь призму найбільшої та найважливішої цінності для Богом створеного світу – призму Любові. Любові, яка несе життя, спонукає до розвитку, надихає та мотивує до чогось вищого й кращого – до співпраці на ниві збереження Життя для всього Божого створіння.
Взірцем такої любові був св. Франциск з Асижу, котрий ніжно й трепетно ставився до всього живого. Цей святий закликав християн жити згідно з євангельськими радами й вбачати в кожному створінні брата чи сестру.
Тож чим скоріше людство усвідомить та застосує цю істину до свого повсякденного життя, тим наповненішим, кращим, комфортнішим і щасливішим воно буде. Чого вам і собі бажаю.
Амінь.
Підготував о. Максим Кролевський, референт Бюро УГКЦ з питань екології у Харківському екзархаті.
Проповіді підготовлено в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2026 р.