Історія народів часто пишеться не лише на політичних трибунах чи на полі бою — вона народжується також у храмах, у шкільних та університетських аудиторіях, у наукових лабораторіях, у щоденній сумлінній праці в кожній царині суспільного життя. Вона твориться і в редакціях газет — у тих тихих кімнатах, де люди слова намагаються пояснити сенс подій, підтримати віру й надію, даючи суспільству правильний напрямок.

Саме такою була і залишається історія нашої греко-католицької газети «Нова Зоря», яка цього року відзначає одразу два ювілеї: століття з моменту заснування та 35 років від дня свого відновлення.

7 січня 1926 року, у сам день Різдва Христового, у Львові побачив світ перший номер «Нової Зорі». Це була не просто дата — це був знак. Адже сама назва газети звучала вже як програма: нова зоря — це світло, що сходить у темряві. Саме так сто років тому постало видання, яке прагнуло бути значно більшим, ніж просто джерелом новин — воно хотіло стати голосом віри, думки і відповідальності. Його поява була не випадковою. Воно було відповіддю на духовну і культурну потребу часу.

27 березня 1991 року, після довгих десятиліть темряви і переслідувань Української Греко-Католицької Церкви, «Нова Зоря» повернулася, щоб знову промовляти: щиро, глибоко і з надією. Після років випробувань і вимушеного мовчання вона знову стала простором живого слова, яке шукає правди і підтримує людину.

Сьогодні «Нова Зоря» стоїть на перехресті історії та сучасності — як світло, що не лише освітлює, але й стає орієнтиром, допомагаючи бачити реальність крізь призму віри. Адже вже тоді, сто років тому, у першому числі редакція чітко сформулювала свою місію:

«До наших Читачів! В день Різдва Христового загостила до Ваших хат «Нова Зоря», тижневик Української Християнської Орґанізації. Яке завдання матиме цей часопис? — спитає неодин. Вже в першім випуску інформаційного письма «Наші Вісти» — подали ми в головних нарисах напрям праці Укр. Хр. Орг. Ті самі ідеї поширяти буде й наш часопис, подаючи притім важнійші біжучі справи з нашого народного життя і з всесвітнього католицького руху. Ми не думаємо закривати наших замірів, не бажаємо йти підступом, хитростю, але явно й отверто.

Головним нашим завданням буде підносити й будити релігійне освідомлення через поширювання, поглиблювання і оборону католицького світогляду на всіх областях життя. В першій мірі хочемо боронитися проти напору більшевизму, проти новомодного сектанства і злобних нападів на католицьку Церкву.

Надто бажаємо враз з иншими народними установами співділати у національнім освідомлованню найширших кругів українського населення, попирати правдиву освіту, що є відблиском відвічної Божої правди.

В суспільному питанню наш часопис стоятиме на прінципі науки католицької Церкви і так співпрацювати до справедливої реформи невідрадних суспільних відносин.

Боронитимемо наші народні права й установи перед насильством і несправедливістю, а політичним народним партіям йти з помічю вибороти українському народови належну йому свободу і самостійність» («Нова Зоря», ч. 1, 7 січня 1926 р.).

Це був не просто редакційний вступ — це був маніфест. Ідея створення католицького часопису виникла в середовищі духовенства, яке усвідомлювало, що українське суспільство потребує не лише політичних газет, але й видання, яке б формувало християнський світогляд. Ініціатором та меценатом цієї справи став єпископ Станіславівський Григорій Хомишин (зарахований до лику блаженних папою Іваном Павлом II 27 червня 2001 року як мученик, що загинув у київській в’язниці НКВС) — людина, яка добре розуміла, що Церква повинна бути присутньою там, де формується суспільна думка. Для цього, на його переконання, необхідними були католицькі організації, освіта і преса. Саме тому він підтримав створення «Нової Зорі» як інтелектуального центру католицького руху Української Християнської Організації.

Водночас справу заснування та меценатської підтримки «Нової Зорі» розділив і ще один греко-католицький ієрарх — єпископ Перемиський Йосафат Коциловський, який також був проголошений блаженним (27 червня 2001 року Папою Іваном Павлом II як мученик, переслідуваний радянською владою).

Преса, як пізніше висловиться єпископ Григорій Хомишин, – це «велика школа для дорослих», у якій часопис нерідко «…заступає учителя, священника й техніка».

Сьогодні, сто років потому, гортаючи архіви, дедалі виразніше розумієш: «Нова Зоря» не гналася за швидкістю — вона виважено шукала глибину. Вона не кричала, а тихо переконувала, не спрощувала, а поглиблювала, не маніпулювала, а формувала. Кожен тодішній номер газети свідчить про те, що жила вона тим принципом, який і сьогодні звучить напрочуд сучасно: преса покликана бути не лише дзеркалом подій, але й їх учителем та провідником. Саме цей принцип став основою її стилю.

Спочатку «Нова Зоря» виходила як тижневик, а вже від 1928 року — двічі на тиждень. За час існування між 1926 і 1939 роками було видано понад 1200 номерів. Її наклад у 1930-х роках сягав приблизно 2000 примірників, що для тогочасної української преси було значним показником.

Редакцію формували відомі інтелектуали та священники. Першим головним редактором був о. Теодосій Тит Галущинський, ректор греко-католицької духовної семінарії у Львові й ігумен Львівського Василіянського монастиря, а в майбутньому – архімандрит Василіянського Чину. Другий її багаторічний редактор — Осип Назарук, відомий письменник (автор історичних романів «Роксолана» та «Осмомисл»), політичний діяч, член уряду ЗУНР і публіцист, який редагував часопис від 1928 року.

Міжвоєнна Галичина була простором гострих ідеологічних суперечок. Існували газети ліберальні, радикальні, соціалістичні, москвофільські. У цьому середовищі «Нова Зоря» намагалася сформувати католицьку суспільну думку українців. На її сторінках друкувалися богословські роздуми, аналізувалися політичні події, обговорювалися літературні рецензії та культурні статті. Газета прагнула показати, що віра не є лише приватною справою людини, але питанням культури, освіти і виховання, маючи значення для всього суспільства.

Цікавим є факт, що «Нова Зоря» була відомою не лише в Галичині. Її передплачували і читали українці в Європі та Америці. Саме тому українські емігранти, священники і єпископи за океаном уважно стежили за її публікаціями. Про те, що «Нова Зоря» виходила далеко за межі Галичини, найкраще свідчить лист українського греко-католицького єпископа у США Константина Богачевського, написаний у 1934 році з семінарії у Стемфорді. В ньому він не лише оцінює «Нову Зорю», але й змалює живу сцену з минулого. Він пригадує рекреаційну залу Львівської духовної семінарії, де на кріслі сидів старенький о. прелат Ізидор Дольницький і з простим, майже дитячим зацікавленням питав: «А що там пишуть?». Семінаристи читали йому уривки з різних газет — «Діло», «Галичанин», «Руслаа», а він уважно слухав і не раз критично висловлювався про почуте та про брак на тому фоні католицької преси. У цій, на перший погляд, буденній сцені відкривається глибша правда: українське суспільство тоді мало різні голоси — ліберальні, радикальні, москвофільські, але з болем відчувало відсутність власної католицької преси. І саме тому, як підкреслює Богачевський, поява «Нової Зорі» стала здійсненням того, що раніше здавалося неможливим: «посідаємо поважну католицьку пресу, передовсім “Нову Зорю”». Ба більше, її значення швидко перетнуло океан — «Я чув слова признання для “Нової Зорі” від ріжних осіб тут в Америці», — засвідчує він. Для нього особисто газета була цінною тим, що «подає точні інформації з українського життя», а працю її редакції він називає «школою католицької журналістики серед українців». У цих словах — не лише оцінка, але й свідчення того, як друковане слово стало духовним мостом між Україною та її діаспорою.

Варто також відзначити, що «Нова Зоря», призначена насамперед для духовенства та світської інтеліґенції, вже у червні 1927 року стала основою для створення народної католицької газети «Правда». Обидва видання мали спільних працівників і діяли в одному приміщенні у Львові, на площі Ринок, де у 1926 році над аптекою-музеєм розташувалася редакція «Нової Зорі».

Перервана історія

У вересні 1939 року, після початку Другої світової війни і радянської окупації Галичини, видання газети з відомих причин радянська влада закрила. Разом із закриттям газети фактично було знищено цілу традицію української католицької публіцистики.

Але ідея не зникла. Після Другої світової війни назва «Нова Зоря» знову з’явилася у діаспорі. У 1965 році газету під цією назвою почали видавати українці у Чикаго як орган єпархії святого Миколая. Вона виходила по 80-ті роки минулого століття українською та англійською мовами і стала духовним виданням для українців Америки.

Відродження після тиші

Через десятиліття мовчання «Нова Зоря» повернулася. На початку 90-их років Ісповідник віри Владика Софрон Дмитерко вирішив відновити часопис на теренах тодішньої Івано-Франківської єпархії, але як всеукраїнське видання з історичною назвою «Нова Зоря». І перший номер відновленого часопису був приурочений поверненню в Україну Глави УГКЦ Блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського. Він вийшов 27 березня 1991 року. Розповідають, що Блаженніший Мирослав, коли побачив часопис, дуже зрадів і вигукнув: «Ого, «Нова Зоря»! Звідки?».

Перші наклади «Нової Зорі» становили дві тисячі примірників. У наступних роках тираж тижневика перетнув позначку в понад 10 000. Тодішній колектив газети очолив випускник філологічного факультету Чернівецького державного університету ім. Юрія Федьковича п. Ігор Пелехатий. У 1995 році він став директором і однойменного видавництва, а 1999-го – рукоположений у священничий сан.

13 вересня 2016 року новим головним редактором часопису «Нова Зоря» був призначений о. Йосафат Бойко зі Згромадження Воплоченого Слова, настоятель парафії Святих Кирила і Методія та Синкел у справах монашества Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ. А з квітня 2018 року це служіння доручено здійснювати авторові цієї статті.

Крім того, згідно з рішенням Синоду Єпископів Івано-Франківської Митрополії, який відбувся 30-31 травня 2018 р. в м. Івано-Франківську, газеті «Нова Зоря» надано статус офіційного видання Івано-Франківської Митрополії.

Основні завдання відновленої газети були чітко висловлені Преосвященним Владикою Софроном Дмитерком, єпископом ординарієм, в першому номері, який вийшов 27 березня 35 років тому:

«До редакції, усіх читачів «Нової Зорі».

Вітаємо та благословляємо нашу українську греко-католицьку газету, що відновлює і продовжує своє життя під відомою старшим громадянам назвою «Нова Зоря».

Часопис цей виходив у Галичині між 1926 і 1939 роками, стоячи на сторожі нашої Церкви, греко-католицького віровизнання, на сторожі християнських звичаїв і моралі, виховуючи молодь і старшу громадськість на ідеях правдивого християнського патріотизму, високого громадянського обов’язку, так потрібних для українського народу.

Знаємо труднощі сьогодення, одначе надіємося на велику силу Добра та Правди, на те, що наше духовенство та віруючі громадяни підтримають цей благородний почин і всілякими способами будуть допомагати становленню газети як своїми статтями, дописами, інформаціями, так і датками та порадами.

Адже, згідно зі св. Апостолом Павлом, метою слова є «навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (ІІ Тим. 3, 16–17).

Тому просимо Божого благословення, щоб наша газета цю місію на славу Божу і добра Церкви й народу виконала з честю!» («Нова Зоря», ч. 1-2, березень-квітень 1991 р.).

Без жодних перебільшень можна ствердити, що газета «Нова Зоря» відразу після свого народження стала однією з найкращих католицьких видань Східної Галичини міжвоєнного періоду. Так само і після свого відновлення вона відразу підтвердила свій авторитет, повернувши голос віри, думки і відповідальності до читача. І сьогодні наша місія не менш важлива, особливо коли в Україні масово закриваються друковані видання. Проте немає значення, в якій епосі ми б не жили: думаючою нацією є тільки та, яка читає. Коли були сказані ці слова, не було ні інтернету, ні соціальних мереж — були тільки газети та книги. Сьогодні можна сказати, що думаючою нацією є та, яка живе не єдиним телебаченням та соцмережами, а вдумливо читає якісні й професійні аналітичні матеріали.

Сьогодні, святкуючи 35-річний ювілей відродження нашої газети, ми йдемо до вас і як друковане видання, і з онлайн-версією (www.novazoria.com.ua), запрошуючи й надалі говорити на різні теми через призму Божого слова та вчення Церкви. Лише так виконаємо заклик Христа: «Ідіть і навчайте усі народи», будучи добрими сівачами слова Божого.

Так, за цих сто років світ змінився. Інформація стала швидшою, новини — коротшими, увага — розсіянішою. Але одна річ залишилася незмінною – потреба в правді.

Ще у міжвоєнні роки «Нова Зоря» наголошувала, що добра преса покликана не лише інформувати, але й формувати — бути вчителем і провідником. І сьогодні ці слова звучать не менш актуально, бо сучасний світ переповнений інформацією, але не завжди наповнений змістом.

Основне завдання «Нової Зорі» було сформульоване ще на початку її існування: підносити й будити релігійне освідомлення, поширювати, поглиблювати і захищати християнський світогляд у всіх сферах життя. Ця місія не втратила своєї сили — навпаки, у час цифрового шуму та важких випробувань, принесених виснажливою війною, вона стала ще більш необхідною.

Ювілей «Нової Зорі» — це не лише історія редакції, а й історія її читачів: тих, хто передплачував у складні часи, читав і передавав газету іншим, залишаючись вірним її слову. Бо газета живе не тоді, коли її друкують, а тоді, коли її читають. Віримо, що особливо цінним стає її слово в ці непрості роки війни, коли ми, попри всі виклики, прагнемо, щоб разом із «Новою Зорею» у Ваші домівки приходили надія, тепло й підтримка. У цей ювілей редакція щиро дякує всім, хто був і залишається з газетою: хто читає, передплачує та ділиться нею з рідними й друзями, роблячи цю працю живою, потрібною та справді спільною.

Сто років — це історія і досвід. Тридцять п’ять років — це відродження й розвиток. Але найважливіше — це те, що між цими датами. Віра у силу слова. Віра в те, що правда потребує голосу. Віра в те, що навіть у найтемніші часи, під час війни та випробувань, сходить зоря, яка не засліплює, а допомагає бачити. Світло, яке приходить у дім разом із добрим словом, надією і сенсом. І поки є ті, хто читає, думає і шукає правди, ця зоря буде сходити знову і знову, несучи світло правди, надії та віри в кожну оселю.

о. Іван СТЕФУРАК,

головний редактор газети «Нова Зоря»,
керівник Департаменту інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Джерело

Друк / PDF