Митрополит Ігор: «Господи, Ісусе Христе, ми нагрішили багато, але насмілюємося приближатися до твоєї любові й просимо прощення»
Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію в Архикатедральному Соборі святого Юрія з нагоди свята Входу Господнього до Єрусалиму (Квітна Неділя).
Звертаючись до вірних, Митрополит зазначив:
— Наша Церква сьогоднішнього дня згадує правдиву давню історію в’їзду Ісуса Христа на осляті у Єрусалим. Люди, вірніше, вороги Ісуса Христа, до усього, релігійні провідники Ізраїлю, архиєреї та фарисеї, зібралися після воскресіння Христом Лазаря: «Отже, з того дня змовилися вбити його» (Ів 11,53). Високі духовні чини ізраїльського народу вчинили постанову вбити Ісуса Христа, Бога-Людину, також, Лазаря, який нічим не завинив проти ізраїльського народу, хіба тим, що Ісус воскресив його, як похороненого в гробі чотириденного мерця (пор. Ів 12,10). Цікаво те, що злочинців, які задумують погані дії, нічого не хвилює, не задумуються над своїми злочинами, вони працюють в одному напрямку: позбутися невигідної їм людини. Зловмисники – це особи, які вбачають в тому, що добре – зло і поборюють добро злом, вчиняючи крадіжки, вбивства, насилля, різні смертні гріхи, щоб осягнути свою мету. В злобних людей – коротка перспектива: заволодіти бажаним і добре прожити кілька років. Такі особи не думають про вічність, утверджуються в попсутому сумлінні, готові неправдою та злочинами пройти усе своє життя.
Поглянемо на ситуацію в Україні: мимо того, що викривають багатьох корумпованих осіб, професійних злόдіїв, які обкрадають суспільство, їх число не зменшується, появляються інші, які готові чинити зло? Злочинці забувають, що чинять зло та кривду ближнім, мешканцям свого краю, які терплять злочини війни, серед яких немічні старці, поранені тощо, а кривда кличе про помсту до неба?!
А злочинними особами в Ізраїлі були, також, духовні представники з архиєреїв, фарисеїв та інших, які переслідували Ісуса Христа, коли він навчав, оздоровляв, воскрешав померлих. Юдеї звинувачували Ісуса, а він відзивався до них: «Хто з вас оскаржить мене за гріх? Якщо правду кажу, то чому ви мені не вірите?» (Ів 8,46). Зловмисники, усякі кривдники, неправдомовні особи, насильники та вбивці, не люблять правди, вони люблять себе та свої злочинні вчинки. І духовні лідери в тодішньому Ізраїлі занадто полюбили себе та свою злочинність, бажали перемогти Бога і, хоч розіп’яли Ісуса на хресті, він – воскрес, а вони, мабуть, поховали себе у вічному роз’єднанні з Господом, у вічних муках?!
Історія в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим на осляті, дуже пов’язана з історією воскресіння Лазаря, якого Ісус Христос викликав із гробу, як людину, що померла чотири дні тому. Ісус Христос, викликуючи Лазаря із гробу показав усім, що він – Бог, він дає життя, він бажає, щоб люди жили чесно, відповідали за своє життя, пам’ятаючи на волю Бога перед ким прийдеться кожній людині здати рахунок. Наступного дня після воскресіння Лазаря Ісус сів на осля і скромним тріумфом, без вистрілів і салютів, без жодного супроводу, без кінного потоку та військової присутності, в’їжджав у місто. На свято прибуло дуже багато народу, вони знали про Ісуса, про його благородну діяльність, зокрема, про воскресіння Лазаря, тому бажали побачити його та воскреслого Лазаря, якому було чотири дні після смерті. Присутній народ проявив ініціативу, бо, коли Ісус їхав на осляті, люди з віттям пальм у руках, вийшли на зустріч Христові та голосно вигукували: «… Осанна! Благословенний, хто йде в ім’я Господнє! Цар Ізраїлю!» (Ів 12,13). Євангелист Матвій написав такі слова про в’їзд Ісуса в Єрусалим: «А великі юрби стелили свою одіж по дорозі, інші зрізали гілля з дерев і клали по дорозі» (Мт 21,8). Здавалося, що наступила для Ісуса година тріумфу, хоч в’їзд в Єрусалим був занадто скромний, а тим часом, приближалася година зради одного з учнів Христа, Юди, який змовився з ворогами, щоб за гроші видати Спасителя. Також, коли ворожа юрба напала на Господа на Оливній горі, всі учні повтікали, залишивши Ісуса неприятелям для розправи. Ісус бачив несправедливий суд Пилата, його вирок, потім, знущання, катування, насмішки, приниження тощо, вкінці, дорога з хрестом на раменах і розп’яття, смерть на хресті… Усе це Господь важко терпів та досвідчував у своєму серці, а найбільше: майбутня невірність людського роду, їхні гріхи, там і наші прогрішення – це дуже боліло Господа?
Господи, Ісусе Христе, ми твої друзі, які тебе, на превеликий жаль, ображаємо, невірні, зрадливі, але з любов’ю прибігаємо, падаємо на коліна та просимо прощення наших гріхів та прогрішень наших ближніх. Ми нагрішили багато, але насмілюємося приближатися до твоєї любові й просимо прощення, бо ти промовив до апостола Петра, щоб не обмежував Бога в доброті та прощенні гріхів: «… Не кажу тобі до сімох разів, але до сімдесятьох разів по сім» (Мт 18,22). Ти, Господи, бажаєш нам завжди прощати, щоб у нас вистачило відваги постійно благати тебе: прости. Господи, змилуйся над нами, ми любимо тебе так, як уміємо, прийми нашу любов та добрі наміри нашого серця. Маріє, мати Божа, заступайся за нами перед своїм сином, а нашим Богом.