Перед світанком, знайшовши камінь відвалений від гробу,
ті, що були з Марією, від ангела почули:
Чому шукаєте серед мертвих, як людину,
Того, хто у світлі вічному перебуває?

(Пасхальна Утреня)

 

Дорогі у Христі браття та сестри! Христос Воскрес!

«Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку» (Ів. 1, 1). Початок Євангелія від Івана перефразовує перші слова книги Буття, та впроваджує нас у споглядання таїнства Ісуса Христа, споконвічного Божого Слова і Єдинородного Сина Отця. Він є «образом невидимого Бога, первородним усякого створіння… в Ньому перебуває уся повнота» життя, і «все було Ним і для Нього створене» (пор. Кол. 1, 15-16).

Якже сповнився час Божої довготерпеливості, споконвічний Отець послав у світ свого Сина, (пор. Гал. 4, 4) бо «сподобалося Богу вирвати нас із влади тьми і примирити з собою все земне і небесне… встановивши мир кров’ю Його хреста» (пор. Кол. 1, 19-20). «Пасха наша, Христос, був принесений у жертву» (пор. 1Кор. 5, 7) задля сповнення відвічної постанови Божої Премудрості дарувати нам відкуплення з неволі зла та прощення гріхів, щоб «ми служили Богові живому і правдивому» (1Сол. 1, 9). Ісус умер «за нас» і третього дня воскрес «для нас», тож коли «ми з’єднані з ним подобою його смерти, то будемо і подобою воскресіння» (Рим. 6, 5). Христове воскресіння назнаменувало світанок епохи спасіння людства як початок «нового світу» (пор. Мт. 19, 28), бо написано: «коли хтось у Христі, той – нове створіння» (2Кор. 5, 17).

«Отець милосердя і Бог усякої втіхи» (2Кор. 1, 3), котрий Духом своїм воздвигнув «Господа Ісуса з мертвих і посадовив на небі праворуч себе», Він «воскресить і нас Духом своїм» (пор. Рим. 8, 11), та прийме до неба у Христі Ісусі. Тому «Пасха Господня провадить від смерті до життя», нею «від землі до небес Христос Бог нас перевів», щоб ми стали сопричасниками вічного споглядання «обличчям в обличчя» (1Кор. 13, 12) Божественного життя і слави Триєдиного Бога.

Божий тріумф, оголошений словом про воскресіння, є серцем і душею благовісті Євангелія, котре є «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1, 16). Вірою ми здатні «спізнати Христа та силу Його воскресіння» (пор. Фил. 3, 10). Вона наповнює наші серця вічною радістю вже за життя на землі, всупереч усім жорстоким обставинам, в яких ми сьогодні є, чи будь-коли будемо знаходитися. І цю перспективу не можливо нічим знецінити, ні чимось замінити, ні скасувати.

Для нашої віри шлях до великодньої радості почався «на світанку першого дня тижня» (Мк. 16, 2), коли засмучені жінки-мироносиці спішили до гробу Ісуса. У своїх серцях вони продовжували нести темряву ночі, та подумки все ще залишалися біля підніжжя хреста. Пригнічені горем Страсної п’ятниці вони не могли змиритися з тим, що історія їх улюбленого Вчителя трагічно скінчилася, і на неї покладено «великий камінь». І чомусь саме це їх непокоїло передовсім: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (Мк. 16, 3).

Нагробний камінь мов би символізував кінець справи Месії, похованого у ночі смерті. Той, хто воскрешав мертвих, був убитий. Пророк милосердної любові Небесного Отця, не дочекався милосердя. Син Людський, який позбавив грішників тягаря осуду, був засуджений на розп’яття. Князь миру лежав похований під великим каменем. Закритий гріб проголошував кінець їхніх сподівань: об гробовий камінь розбилася їхня надія, а її уламки ранили душі жінок невимовним болем. Однак вже біля Христового гробу їх збентежило інше: неочікуване знамення могутності Великодня, бо «поглянувши, побачили, що камінь був відвалений: був бо дуже великий» (Мк. 16, 4).

Випробування, яке проживаємо вже впродовж п’ятого року війни з московською навалою, нам теж видається «важким каменем», що закриває вхід до нашого майбутнього. Нераз ця дійсність душить життя, гасить довіру, ув’язнює нас у могилі жахів та блокує прагнення і надію на справедливий мир.

Це «кам´яні брили смерті» на шляху нашої історії, якими ворожі сили вже не раз намагалися позбавити наш народ рішучості та наснаги жити, боротися і йти вперед. Вони виснажують нас стражданнями, смертю близьких, невдачами і сумнівами, щоб не дозволити нам відважно відкритися жертвенній любові.

Разом з цим страх, користолюбство та байдужість, зі середини бунтуються проти справедливого обов’язку, згідно стану кожного, боронити свою землю, намагаючись руйнувати єдність та солідарність у нашому суспільстві. Нищівний тягар небезпек війни та невизначеності тисне зневірою і родить тривожне запитання: хто відвалить камінь з гробу наших мрій?

Однак погляньмо разом з мироносицями уважніше на причину наших тривог, і побачмо що той великий камінь вже відвалений. Сам Господь, який є Богом неможливого, відкочує навіть найбільше каміння. Великдень є маніфестацією могутності Христа. Він сам зійшов у безодню смерті та здолав її силою свого божественного життя, щоб запевнити нам майбутнє. Перемога життя над смертю, тріумф світла над темрявою, відродження надії на руїнах війни є дійсністю, ствердженою воскресінням.

Від цього моменту жоден досвід невдачі та страждань, хай би який болючий він не був, не зможе мати останнього слова щодо сенсу нашого життя. Пасха Господня є запевненням, що жодна поразка, жодне випробування і навіть смерть, не здатні зупинити нас на шляху до вічності з Богом.

Воскреслий Спаситель осяює наше життя світлом віри і надії. Бо лише «у ньому було життя, і життя було – світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Ів. 1, 4-5). У світлі Воскреслого мусимо визнати, що наша історія, попри всю її гіркоту, має сенс, сенс, який відкриває правду та очищає від протиріч і неясності, сенс, який ми називаємо вічним Богом… До Нього прямують усі наші кроки, Його благодаттю долаємо на своєму шляху кожну безодню нікчемності та безглуздя… І гарантом цього є доконаний факт: Христовий гроб порожній, а Той, хто був мертвий, виявився Живим.

Воскресіння Ісуса стосується кожного з нас, і це вже навіки. Христос є нашою Пасхою, триваючою дійсністю на нашому історичному шляху, яким Господь виводить нас із темряви до світла, щоб рятуючи із глибин гріха і смерті, занурити у світловий потік Божого миру і вічного життя.

Лише дозвольмо, щоб радість з віри у Воскреслого наповнила наші душі, і тоді жоден «камінь» не тиснутиме смутком на наші серця. Тоді жодна могила не зможе заблокувати повноту життя, а жодна невдача не буде здатна вкинути нас у відчай. З поглядом віри у Воскреслого йдімо з упевненістю, що в глибинах наших сподівань, і навіть у нашій смерті, вже присутнє вічне життя, яке Спаситель дарував нам воскресінням. І нехай навіть з найпохмуріших сутінків сучасності з наших уст на увесь світ лунає радісна вість: Христос живий, Він воскрес із мертвих!

Дорогі в Христі браття та сестри! Сердечно вітаю Вас з величним празником Христового Воскресіння. Нехай Воскреслий Господь благословить Вас, увесь Український народ, владу та наше військо. Своїми молитвами обіймаю усіх наших захисників, які на передовій боронять земні та небесні простори нашої Батьківщини від зазіхань посіпак перверзного «русского міра». Засилаю Великодню втіху тим, яких війна розлучила з рідними та близькими… А Пречиста Діва Марія, Мати Воскреслого та Цариця світу, нехай провадить всіх нас до перемоги та справедливого миру на вічну славу Триєдиного Бога. Амінь.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

З архиєрейським благословенням,

вл. Тарас Сеньків, О.М.
Єпарх Стрийський

Дано в місті Стрию
при катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці
в Квітну неділю,
5 квітня 2026 року Божого

Джерело