Слово Преосвященного владики Тараса, Єпарха Стрийського, виголошене у Великий, Страсний четвер 9 квітня 2026 року, під час Вечірні з Літургією святого Василія Великого в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі співбраття у священстві! Дорогі брати і сестри!

На Страсний четвер Ісус починає безпосередньо завершувати сповнення відвічної Божої обіцянки спасіння людства. Відтоді вже нічого не буде як раніше. Божий Син заступається за грішне людство перед вічним Отцем. Він іде, щоб своєю жертвою на хресті прославити Бога, та скасувавши жало смерті гріх, поєднати небо із землею. Те, що Ісус зробив на Тайній вечері, стало рефлексією суті історії спасіння, яка таїнственним чином є репрезентована на Божественній Літургії. У ній, спомин смерті та воскресіння Спасителя, силою Святого Духа стає нашим реальним сопричастям у Його хресній жертві. Тому «ми завжди несемо на своєму тілі смерть Ісуса, щоб і життя Ісуса було видиме на нашому тілі».

Події Тайної вечері є символічним підсумком Ісусового життя, яке Він посвятив Церкві без застережень і на всі часи. Щоб очищаюче полум’я Божественної любові, запалене Спасителем на хресті, сяяло в історії, Господь встановив Тайну священства. Священичим служінням Церква приноситиме жертву Євхаристії до кінця світу, та в силі дарованих плодів відкуплення буде складати себе саму в жертву вдячності Богові.

На Тайній вечері Ісус приймає увесь Отчий план і усвідомлює, що настала «година», до якої прямувало все його земне життя. Це буде «година» Його славного переходу через хрест Пасхою Нового Завіту у славу Отця, та найвищим проявом любові до людства, висловленою мовою Його найглибшого смирення.

По людськи той, хто величний – і є наймогутнішим, а ті, що внизу – це маргінали, які мало що означають. Тому нікчемність, яка схиляється перед величчю, не є виявом смиренності. Це є звичним порядком відношення до істини. Але коли велич схиляється перед нікчемністю, це і є справжня смиренність.

На початку вечері Господь покірно вмиває учням ноги. Цей жест є мов би підсумком сутності спасительного діла Ісуса. Вмиванням ніг Господь об’являє ким насправді він є і що робить. А водночас вказує, хто є людина: істота, віддалена від Бога, створена славною, але безумно впалою, і тому потребуючою прощення щоб перебувати на трапезі з Богом.

Для Петра це стало великою проблемою: «Ти, Господи, не митимеш моїх ніг повіки!». Апостол говорить від імені інших розгублених одинадцятьох, які радше мовчать. Чому? Тому що ніхто з них не розуміє дійсності грядущої Нової Пасхи.

Ісус підходить до Петра, але той очікує, коли Господь нарешті об’явить себе тим могутнім, який стоїть високо і буде наказувати та керувати. Думка про Божого Сина, який схиляється, щоб помити йому ноги, не вкладається у його голові. Тому Ісус каже Петрові: «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш: зрозумієш потім», але «коли я тебе не вмию, то не матимеш зо мною частки!».

Господь знімає шати слави та одягає одяг слуги, щоб своїми святими руками взяти та вмити їх брудні ноги. Відтоді Він не перестає схилятися до нашого бруду, щоб своєю любов’ю забрати від нас те, що є «нашим» пропасну віддаленість від Бога, і повернути нам у Євхаристії неймовірну Божу близькість.

Вмиванням ніг Ісус змінює саме розуміння суті смирення. В Його особі воно об’являється як Божа велич, Божа слава та Божа сила. Смирення формує суть хресної жертви та є аргументом Ісуса для встановлення нової заповіді любові: «Любіть один одного: як я полюбив вас, так і ви любіть один одного». На Тайній вечері Господь виявив до «тих, хто був його» стверджену в кінці на хресті безмежність своєї любові. Відтоді наша здатність любити ґрунтується лише на Христі і є Божим даром.

Кульмінація старозавітної пасхальної вечері стає початком Новозавітної Пасхи. «Ти не хотів ні дарів, ні жертв, але приготував мені тіло… Ось я, щоб виконувати, Боже, Твою волю». Ісус вкладає свою людськість у полум’я Божественної любові як знаряддя самопосвяти. Спочатку Він стає на коліна, щоб умити ноги учням, а потім встановлює Євхаристію, коли бере в руки хліб і вино і перемінює їх сутність у своє Тіло та Кров, та розділяє їх між учнями, а в кінці віддається людські злобі на розп’яття.

Кожним з цих вчинків Ісус приймає апостолів, та й кожного з нас, у свою тілесність, щоб вони були з Ним перед Пилатом, і на хресті, а Він з ними навіть у той час, коли вони вже Його покинули. Словами: «Чиніть це на мій спомин», Ісус делегує апостолам та їх наступникам гідність свого священства, щоб у Його ім’я перемінювали Євхаристійною жертвою та словом Євангелія історію людства в історію спасіння. Спасіння, задля якого у Страсну п’ятницю, Його розп’яте на хресті тіло віддасть свого Духа та своє життя.

Найбільшу подію вселенського масштабу Ісус починає на колінах біля брудних ніг своїх учнів. Біля ніг тих, хто його зрадить, покине, зречеться… Люди нераз кажуть: «Бог у нас забрав». Або: «Де Він? Що робить? Чому не втрутиться?». В Ісусі Бог заявив, що прийшов нас обдарувати, і тому ніколи нічого у нас не забирає. Це ми творимо безлад, грабуючи один в одного, або втрачаємо через власну глупоту, а потім нарікаємо і звинувачуємо в усьому Бога…

«Ви розумієте, що я вам зробив? Я дав вам приклад: Як я вам зробив, так і Ви маєте робити». Учні тоді цього не зрозуміли, і боюся, що ми теж досі не цілком розуміємо. Над нами все ще панує гонор, який підносить нас над іншими, замість смиренності, що схиляється до ніг грішників.

Христос дарував нам участь у своєму священстві та послання в Його імені обмивати бруд провин з ніг грішників світу. Силу для цього маємо черпати з Євхаристії, котра є реальністю, на якій ґрунтуються наша віра і надія, спасіння та відкуплення. Стверджений Кров’ю Божого Сина Новий і вічний Завіт є втиснутий до нашої священичої природи посланням, щоб кожного разу, як ламаємо Євхаристійний хліб та споживаємо чашу Господню, ми звіщали світу відкуплення через смерть та воскресіння Спасителя, аж доки Він не прийде! Амінь.

Джерело