У Великий четвер, 9 квітня, у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Вечірню з Літургією Василія Великого. Наприкінці Літургії відбувся Чин омивання ніг, під час якого владика Ярослав омив ноги священникам Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

У проповіді (див. повний текст проповіді) владика Ярослав підкреслив, що події Страсного четверга є глибоким зануренням у таїнство Божої любові. «Сьогоднішній день – це не просто літургійний спомин. Це входження в саму серцевину таємниці любові Божої. Христос знає, що ця ніч – остання перед Голготою. І що Він робить? Він сідає за стіл з учнями, вмиває їм ноги, ламає хліб і каже: “Це є Тіло Моє”. Він – дарує себе», – наголосив єпископ.

Архиєрей звернув увагу на особливе значення Таїнства Євхаристії для українського народу в умовах збройної агресії московії. «У час, коли українські родини розірвані – хтось на фронті, хтось внутрішньо переселений, хтось за кордоном, – Євхаристія є єдиним столом, за яким Церква залишається одним тілом. Ракета може зруйнувати будинок. Війна може розлучити сім’ю. Але нікому не підвладно розбити Тіло Христове, що об’єднує живих і мертвих, тих, хто тут, і тих, хто далеко», – зауважив проповідник.

Роздумуючи над жестом вмивання ніг, владика пояснив, що Ісус Христос цілковито змінює уявлення про владу і цей жертовний образ сьогодні яскраво втілюють українські волонтери, медики та капелани. «Бог є той, хто служить. І якщо ми хочемо зрозуміти, Хто такий Бог, – ми маємо дивитися не на трони і не на силу, а на цю постать із рушником, що стоїть перед людиною. Сьогодні в Україні ми бачимо цей образ у живих людях. Капелан, що схиляється над пораненим у бліндажі. Волонтер, що не спить ніч, збираючи допомогу для потребуючих людей. Медик, що бореться за життя пораненого воїна. Вони, може й не знаючи того, повторюють жест Христа з Великого Четверга. І Бог присутній у кожному такому похиленні і служінні», – підкреслив владика Ярослав.

Оскільки Великий Четвер є днем народження священства, єпископ окреслив головні риси душпастиря у воюючій країні. «Перше – священник є той, хто залишається. Коли міста спустіли, коли дороги були заповнені людьми, що тікали від бомб, – священники залишилися. На окупованих територіях, у прифронтових селах, у підвалах під обстрілами вони правили Літургію», – зазначив проповідник.

Наступним важливим завданням священника у час війни, за словами єпископа, є несення пасхальної віри посеред болючих втрат. «Друге – священник є той, хто стикається зі смертю і провіщає воскресіння. Тисячі похоронів. Тисячі розмов із матерями, дружинами, осиротілими дітьми. Ніхто, крім священника, не може стати поруч із цим болем і сказати: “Смерть – не останнє слово”. Це пасхальна віра, яку священник зобов’язаний нести не як теорію, а як особисте переконання, здобуте власним стражданням і власними сльозами», – підкреслив єпископ.

Водночас владика закликав вірних підтримувати своїх душпастирів. «Благодать Таїнства не слугує анестезією від болю, а священнича риза не є бронежилетом від виснажень, перевтоми та різного роду болю. Вбираючи в себе тонни людського горя на сповідях і служінні, пастир часто залишається сам на сам зі своїм виснаженням і труднощами. Згадаймо, що у Гетсиманському саду, напередодні Своїх страждань, Христос просив найближчих учнів: “Зостаньтеся тут і чувайте зо мною” (Мт. 26, 38). Навіть Син Божий потребував дружньої людської присутності у час смертельної тривоги. Так само священники потребують, щоб вірні не “заснули”, не збайдужіли (пор. Мт. 26, 40), а молитовно були поруч», – наголосив проповідник.

Звертаючись до співбратів у душпастирському служінні, владика висловив їм свою вдячність і запевнив у молитві. «У цей день мої слова вдячності линуть і до вас, мої співбраття у священстві і монашестві. Молю Господа, аби Він по всі дні Вашого життя наповнював Вас своєю божественною любов’ю, кріпив своїм Тілом та Кров’ю, промовляв з Вашої душі словом життя вічного», – сказав він.

На завершення архиєрей порівняв таємничий стан Великого Четверга із теперішнім станом нашої держави, закликавши проживати цей невизначений час із глибокою вірою та жертовною любов’ю до ближнього. «Великий Четвер – це момент між світлом вечері і темрявою арешту. Ми стоїмо рівно в цій точці сьогоднішнього богослужіння. Ще горять свічки. Ще звучить молитва. Але вже чути кроки тих, хто іде з факелами і мечами. Україна теж живе в цьому “між”. Між стражданням і ще не явленою перемогою. Між болем, що вже є, і надією, яка ще не стала видимою. Великий Четвер вчить нас: не тікати від цього «між», а перебувати в ньому з вірою», – підсумував владика Ярослав

Пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії

ФОТОРЕПОРТАЖ

Автор світлин: п. Мирослав Ющишин

 

Джерело